Історія шифропанків та їх роль в становленні криптотехнологій. Загадка Сатоші Накамото.

У цьому матеріалі, представленому з трьох частин, ми зануримося у світ шифропанків – пророків, революціонерів і новаторів технологічного світу. Простежимо їхній шлях від перших криптографічних експериментів до створення технологій, які змінили уявлення про приватність, свободу і децентралізацію. Ми дослідимо, як зародився криптоанархізм, що сформувало його основи та які особистості стояли біля витоків руху. Ця подорож відкриє перед вами спадщину видатних дослідників і захисників цифрової свободи — від ідеологічних засад і наукових відкриттів до революційних технологій шифрування.

Частина І. Шифропанки – Пророки нової технологічної ери

Зародження, ідеологія та філософія криптоанархізму

Наприкінці 1992 року троє людей запросили двадцятеро своїх найближчих колег на неофіційну зустріч, щоб обговорити деякі з найважливіших на той момент питань у сфері програмування та криптографії.

Ці збори перетворилися на щомісячні зустрічі, які проходили в компанії “Cygnus Solutions” Джона Гілмора. На одній з перших зустрічей, американська хакерша Джуді Мілхон (“St. Jude”, 1939-2003), редакторка журналу “Mondo2000”, назвала цю групу людей – cypherpunks («шифропанки»). Це була гра слів cypher («шифр») та cyberpunk («кіберпанк»). Так зародився рух шифропанків.

У 1993 році на обкладинку американського журналу “WIRED” потрапили троє в масках: Тімоті Мей (Timothy C. May) — колишній провідний науковий співробітник Intel, Ерік Х’юз (Eric Hughes) — математик з Каліфорнійського університету в Берклі, та Джон Гілмор (John Gilmore) — фахівець в галузі інформатики, один із засновників Electronic Frontier Foundation (EFF). Їм була присвячена стаття журналіста і дослідника субкультури хакерів Стівена Леві під назвою «Crypto Rebels» (“Криптобунтарі”). Вона стала першою згадкою в мас-медіа про шифропанків.

У міру того як зростала група, було вирішено запровадити електронну email-розсилку, що дало б змогу залучити інших любителів криптографії за межами затоки Сан-Франциско. Як і планувалося, розсилка швидко набула популярності й охопила сотні підписників, які щодня обмінювалися своїми поглядами та ідеями, обговорювали розробки, пропонували і тестували нові технології.

Учасники вели дискусії на широкі теми, зокрема в галузі математики, криптографії та інформатики, що не рідко переростали й у політичні та філософські дебати. У результаті цієї поштової розсилки, ідеї шифропанків активно ширилися світом. Фактично, вони стали ще однією хвилею хакерської субкультури. Їх основні принципи були представлені у короткому тексті під назвою “Cypherpunk’s Manifesto” (“Маніфест Шифропанків”), написаного Еріком Х’юзом у 1993 році:

МАНІФЕСТ ШИФРОПАНКІВ

Приватність необхідна відкритому суспільству в епоху електроніки. Приватність – це не секретність. Приватна справа – це те, про що, на думку людини, не хочеться, щоб знав увесь світ, а секретна справа – це те, про що взагалі не повинен знати жоден. Приватність – це можливість вибірково відкривати себе світу.

Якщо дві сторони мають певні відносини, то кожна з них зберігає спогади про свою взаємодію. Кожен може розповісти про них. Чи хтось може цьому завадити? Можна прийняти закони проти цього, але свобода слова, навіть більше, ніж приватність, є фундаментальною для відкритого суспільства. Ми прагнемо взагалі не обмежувати жодного слова. Якщо різні сторони виступають на одному форумі, то кожна з них має право спілкуватися з іншими та об’єднувати знання про окремих осіб та інші сторони. Сила електронних комунікацій уможливила таке групове мовлення, і воно не зникне лише тому, що ми цього хочемо.

Якщо ми бажаємо конфіденційності, то повинні переконатися, що кожна сторона в транзакції знає лише те, що безпосередньо необхідно для проведення операції. Оскільки мова може йти про будь-яку інформацію, ми повинні гарантувати, що ми розкриваємо якомога менше інформації. У більшості випадків особиста ідентичність не надто потрібна. Коли я, купуючи журнал в магазині і даючи кошти продавцю, немає потреби знати хто я. Коли я домовляюсь з провайдером електронної пошти про відправку і отримання повідомлень, він не повинен знати, з ким я розмовляю, що я пишу або те, що інші мені пишуть. Моєму провайдеру потрібно лише знати як доставити повідмлення і скільки я повинен їм заплатити за це. Але якщо моя ідентичність розкривається самим механізмом транзакції, то у мене немає приватності. Я не маю вибору, я повинен завжди розкривати свою особу.

Тому приватність у відкритому суспільстві вимагає анонімних транзакцій системи. Досі готівка була основною такою системою. Але анонімна система транзакцій не є секретною системою транзакцій. Анонімна система дозволяє особам розкривати свою особу, коли це потрібно і лише за їхньої згоди. У цьому полягає суть приватності.

Приватність у відкритому суспільстві також вимагає криптографії. Якщо я скажу щось, то я хочу, щоб це почули лише ті, для кого це призначено. Якщо зміст моєї розмови доступний цілому світу, я не маю приватності. Використання шифрування свідчить про прагнення до приватності, використання шифрування слабкої криптографії свідчить, що це прагнення незначне. Крім того, якщо повідомлення надіслано анонімно і ви хочете мати гарантію, що вашу особу буде розкрито лише одержувачу, необхідно використовувати криптографічний підпис.

Ми не можемо очікувати від урядів, корпорацій чи інших великих, безликих організації, щоб вони надали нам приватність лише з доброзичливості. Їм вигідно розголошувати інформацію про нас, і ми повинні очікувати, що вони будуть робити це. Намагатися перешкоджати їм, змушувати мовчати – це боротися з існуючою інформаційною реальністю. Інформація не просто хоче бути вільною – вона за своєю природою вільна. Інформація займає весь наданий їй обсяг. Інформація є молодшою, але сильнішою сестрою Молви: вона швидше, у неї більше очей, вона більше знає, але розуміє менше, ніж Молва.

Якщо ми розраховуємо на приватність, то ми самі маємо захищати її. Ми повинні об’єднуватися та створювати системи, які дозволять здійснення анонімних транзакцій. Люди століттями намагалися добитися приватності, використовуючи шепіт, темряву, конверти, зачинені двері та кур’єрів. Однак ці методи не могли забезпечити повної приватності, а ось електронні технології можуть.

Ми, шифропанки, покликані створювати анонімні системи. Ми захищаємо свою приватність з допомогою криптографії, анонімних систем переадресації електронної пошти, цифрових підписів та електронних грошей.

Шифропанки пишуть код. Ми знаємо, що хтось повинен писати програмне забезпечення, щоб захистити приватність, а оскільки ми не зможемо досягти приватності, поки її не отримають усі, ми напишемо такі програми. Ми публікуємо код програм, щоб наші однодумці могли попрактикуватися та попрацювати над ним. Наш код безкоштовний до використання для всіх у всьому світі. Нас не хвилює, якщо ви не схвалюєте програмне забезпечення, яке ми пишемо. Ми впевнені, що його неможливо знищити і що роботу над системою, що поширилася по всьому світу, неможливо зупинити.

Шифропанки протестують проти обмеження використання криптографії, оскільки шифрування є основним способом захисту приватності. Шифрування по суті робить інформацію недоступною широкому загалу. Закони, які забороняють використання криптографії, безсилі поза межами конкретної держави. Криптографія неминуче пошириться по всьому світу, а разом з нею і системи анонімних транзакцій, які вона робить можливими.

Широке поширення приватності вимагає, щоб вона стала частиною суспільного договору. Люди повинні об’єднатися та використовувати ці системи заради загального блага. Приватність буде підтримуватись лише у тому випадку, якщо всі члени товариства об’єднаються для цього. Ми, шифропанки, готові вислухати ваші запитання та пропозиції та сподіваємось, що ви приєднаєтесь до нас та допоможете здійснити наші плани. Однак ми не відхилимося від нашого курсу лише тому, що комусь не до вподоби цілі, які ми маємо.

Ми, шифропанки, активно працюємо, щоб досягти приватності у мережах. Давайте ж продовжимо нашу справу разом.

Вперед.

Ерік Х’юз,
<hughes@soda.berkeley.edu>

9 березня 1993 року.

Як бачимо, шифропанам властиві бунтарство та ідеалізм, це технофіли, які боролися і борються за природний стан речей:

Людина сама вирішує, коли її приватна інформація стає публічною, а коли ні. І ніхто, навіть держава, не має права цю інформацію розголошувати, оприлюднювати, розпоряджатися без згоди, ба більше, ділитися нею, передавати третім сторонам, формувати бази даних...

Чимало шифропанків вважали та вважають себе криптоанархістами. Криптоанархізм — це широке поняття, яке зі справжнім анархізмом насправді має мало спільного. Це інтелектуальний рух, який охоплює не лише кіберпростір, а й фізичне, людське буття. У ньому злилися різні технологічні, культурні, філософські, естетичні і етичні аспекти. Криптоанархісти виступають проти будь-якої цифрової диктатури, свавілля й рабства. Криптоанархісти прагнуть свободи волевиявлення – свободи думки, свободи слова, свободи релігійних поглядів та переконань. За характером, вони дещо нагадують лібертаріанців (від. англ. liberty – свобода), які виступають проти будь-якого шпигунства і шахрайства, втручання в особисте й приватне, проти будь-якого шовінізму і авторитаризму. До речі, згодом виник такий термін як технолібертаріанство, що якраз являє собою злиття обох ідей.

Повага до прав особистості, до чужих інтелектуальних та матеріальних здобутків, є необхідною передумовою для вільного та процвітаючого світу.
Дурна сила та введення в оману мають бути вигнані з людських стосунків, і лише через Свободу можна досягти миру, злагоди та процвітання.

Криптоанархізм зародився в США десь на початку 1980-х, після того, як стихла В’єтнамська криза і знову почав нарощуватись військово-промисловий потенціал, а разом з тим і когнітивна зброя. Інформаційні технології стали новою сферою тотального впливу й контролю. Під приводом боротьби з тероризмом і екстримізмом, впроваджувалися різноманітні електронні шпигунсько-розвідувальні системи, такі як: ECHELON, PRISM, XKEYSCORE, UPSTREAM тощо. Старі американці пам’ятали як у 1960-х ФБР запустило контррозвідувальну програму COINTELPRO. Їх цілями ставали не лише військові, політики, активісти, а й звичайні люди.

Хаотичний збір й обмін інформацією перетворив суспільство на великий “цифровий концтабір” – світ, у якому прослуховується кожна розмова і пеленгується кожен крок. Криптоанархісти помічали як ідеї описані Джорджем Орвелом в антиутопії “1984” потихеньку стають реальністю. Фраза “Великий Брат стежить за тобою” (Big Brother is wathing you) стала крилатою й уособлює тотальне цифрове стеження.

Як писав відомий криптографіст Брюс Шнаєр:

“Аматори зламують системи, професіонали — людей…
…Наші телефони відстежують наше місцезнаходження. Кредитні картки відстежують наші покупки. Програми відстежують, з ким ми розмовляємо, а пристрої для читання електронних книг знають, що ми читаємо. Комп’ютери збирають дані про те, що ми на них робимо, і оскільки зберігання та обробка стали дешевшими, ці дані все частіше зберігаються та використовуються. Те, що було ручним і індивідуальним, стало об’ємним і масовим. Стеження стало бізнес-моделлю Інтернету, і для нас немає розумного способу відмовитися від нього”.

Однак, подібний уклад не просто не задовільняв вільнолюбних шифропанків-криптоанархістів, а й ламав їх “хіпізм” та індивідуалізм. Заважав вільно мислити, вільно розвиватись, вільно здобувати та ділитися знаннями, створювати свій ЦИФРОВИЙ РАЙ. Тому єдиною їх зброєю стали криптографія й хакінг — як своєрідна форма і формула протесту.

Американський юрист і журналіст Майкл Годвін, автор книг «Кіберправа: захист свободи слова в цифрову епоху» (1998) та «Уламки нашого невдоволення: як виправити соціальні медіа та демократію, не руйнуючи їх» (2019), один з перших юридичних консультантів Electronic Frontier Foundation (EFF) писав:

Я весь час переживаю за свою дитину та Інтернет, хоча вона ще занадто мала, щоб увійти в систему. Ось про що я переживаю. Я переживаю, що через 10 чи 15 років вона прийде до мене і скаже: «Тату, де ти був, коли вони відібрали свободу преси в Інтернеті?».

Велику увагу криптоанархісти приділяли державницькому ладу. Відомий фахівець в галузі вільного програмного забезпечення, творець GNU, Річард Столмен казав:

“Хакери люблять думати, що вони можуть ігнорувати політику, і ви можете залишити політику на самоті, але вона не залишить вас.

Ми боремося за свободу, за права людини. Сьогодні важливо досягти права на вільне користування комп’ютером, щоб мати можливість захищати інші права людини. Так і відбувається: якщо ви не захищаєте одні права, вам потім важко захищати інші.

…Люди, які не цінують своєї свободи, втрачають її. Якщо ви дасте людям свободу, але не навчите цінувати її, надовго вони її не збережуть. Тож популяризувати вільні програми мало. Нам треба вчити людей вимагати свободи, виборювати свободу. Тоді ми зможемо подолати проблеми, вирішення яких я сьогодні не бачу.

…Зараз найбільша загроза правам людини походить від урядів, які служать мегакорпораціям. Вони насправді вже перетворилися на сатрапи імперії мегакорпорацій. Власне ПЗ потрібно їм, щоб контролювати людей.”

Криптоанархісти засуджують будь-яке зловживання, некомпетентність та неграмотність на рівні гілок влади — узурпацію, диктатуру, корупцію, бюрократію. Базуючись на засадах кібернетики, держава як структура та інституція слугує не для того аби маніпулювати чимось та кимось, встановлювати нескінченні правила та обмеження, а навпаки — покликана забезпечувати права та свободи, моральні засади і порядок, гідне й щасливе існування людей.

Якщо ж держава як громадська система тримається на страху та цензурі, апарат недоступний для зворотного зв’язку, жодного обміну інформацією між народом та владою не відбувається, еліти винищені або придушені, то стабільність такої держави рівна нулю. Основоположник кібернетики, Норберт Вінер, неодноразово попереджав людство про жахливі наслідки будь-якого тоталітаризму.

НЕ НАРОД МАЄ СЛУЖИТИ ВЛАДІ, А ВЛАДА МАЄ СЛУЖИТИ НАРОДУ І ЗАХИЩАТИ ЙОГО!

8 лютого 1996 року під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі американський журналіст і учасник EFF Джон Перрі Барлоу (1947-2018) опублікував “Декларацію незалежності кіберпростору” (англ. “A Declaration of the Independence of Cyberspace”), яка стала відповіддію на спроби урядів регулювати інтернет, зокрема через ухвалення Закону про телекомунікації 1996 року в США (Communications Decency Act) підписаний Білом Клінтоном, який містив положення про цензуру онлайн-контенту:

Уряди Індустріального Світу, ви, втомлені гіганти з плоті та сталі, я походжу з Кіберпростору, нового дому Розуму.

Від імені майбутнього я прошу вас, минулого, залишити нас у спокої. Вам не раді серед нас. У вас немає суверенітету там, де ми збираємося.

У нас немає виборного уряду, і, швидше за все, у нас його не буде, тому я звертаюся до вас з не більшим авторитетом, ніж той, з яким завжди промовляє сама Cвобода.

Я заявляю, що глобальний соціальний простір, який ми будуємо, є природно незалежним від тиранії, яку ви намагаєтеся нам нав’язати. У вас немає морального права керувати нами, і ви не володієте жодними методами примусу, яких ми маємо справжні підстави боятися.

Уряди отримують свою справедливу владу зі згоди керованих. Ви не просили і не отримували нашого. Ми вас не запрошували. Ви не знаєте нас і не знаєте нашого світу. Кіберпростір не лежить у ваших кордонах. Не варто думати, що ви можете побудувати його, як якщо б це був громадський будівельний об’єкт. Не можна. Це акт природи, і він сам виростає через наші колективні дії.

Ви не брали участі у нашій великій і всеосяжній бесіді і не створили багатства наших ринків. Ви не знаєте нашої культури, нашої етики чи неписаних кодексів, які вже забезпечують нашому суспільству більший порядок, ніж можна було б досягти будь-яким вашим нав’язанням.

Ви стверджуєте, що серед нас є проблеми, які вам потрібно вирішити. Ви використовуєте цю заяву як привід для вторгнення на наші дільниці. Багатьох з цих проблем не існує. Там, де є реальні конфлікти, де є помилки, ми виявимо їх і вирішимо за допомогою наших засобів. Ми формуємо свій Суспільний Договір. Це управління виникне відповідно до умов нашого світу, а не вашого. Наш світ інший.

Кіберпростір складається з транзакцій, відносин і самої думки, вишикуваних як стояча хвиля в павутині наших комунікацій. Наш світ є і скрізь, і ніде, але це не місце, де живуть тіла.

Ми створюємо світ, у який усі можуть увійти без привілеїв чи упереджень, що залежать від раси, економічної могутності, військової сили чи місця народження.

Ми створюємо світ, де будь-хто і будь-де може висловлювати свої переконання, якими б унікальними вони не були, не боячись бути примушеним до мовчання або конформізму.

Ваші юридичні поняття власності, самовираження, ідентичності, переміщення та контексту не застосовуються до нас. Всі вони засновані на матерії, і матерії тут немає.

Наша особистість не має тіл, тому, на відміну від вас, ми не можемо домогтися порядку за допомогою фізичного примусу. Ми віримо, що з етики, освіченого егоїзму та спільного блага виникне наше управління. Наші ідентифікаційні дані можуть бути поширені в багатьох ваших юрисдикціях. Єдиний закон, який загалом визнають усі наші складові культури, — це Золоте правило. Ми сподіваємося, що на цій основі ми зможемо побудувати наші конкретні рішення. Але ми не можемо прийняти рішення, які ви намагаєтеся нав’язати.

У Сполучених Штатах ви сьогодні створили закон, Закон про реформу телекомунікацій, який скасовує вашу власну Конституцію і ображає мрії Джефферсона, Вашингтона, Мілля, Медісона, Детоквіля і Брандейса. Ці мрії тепер повинні заново народитися в нас.

Ви панічно боїтеся власних дітей, оскільки вони корінні жителі світу, де ви завжди будете мігрантами. Боячись їх, ви довіряєте своїй бюрократії батьківські обов’язки, з якими ви занадто боягузливі, щоб протистояти собі. У нашому світі всі почуття та прояви людства, від принизливих до ангельських, є частинами цілісного цілого, глобальної розмови шматочків. Ми не можемо відокремити повітря, яке задихається, від повітря, по якому б’ються крила.

У Китаї, Німеччині, Франції, Росії, Сінгапурі, Італії та Сполучених Штатах ви намагаєтеся відвернути вірус свободи, встановлюючи сторожові пости на кордонах кіберпростору. Вони можуть утримувати інфекцію від інфекції протягом деякого часу, але вони не працюватимуть у світі, який незабаром буде покритий недостатніми засобами масової інформації.

Ваші дедалі застаріліші інформаційні індустрії увічнять себе, пропонуючи в Америці та інших країнах закони, які претендують на право володіння самою мовою в усьому світі. Ці закони оголосили б ідеї ще одним промисловим продуктом, не більш благородним за чавун. У нашому світі все, що може створити людський розум, може відтворюватися і поширюватися нескінченно безкоштовно. Глобальна передача думок більше не вимагає ваших фабрик для виконання.

Ці дедалі більш ворожі та колоніальні заходи ставлять нас у таке ж становище, як і тих попередніх любителів свободи та самовизначення, яким доводилося відкидати владу далеких, непоінформованих держав. Ми повинні оголосити своє віртуальне «я» несприйнятливим до вашого суверенітету, навіть якщо ми продовжуємо погоджуватися на ваше правління нашими тілами. Ми розкинемося по всій Планеті так, щоб ніхто не зміг зупинити наші думки.

Ми створимо цивілізацію Розуму в Кіберпросторі. Нехай він буде гуманнішим і справедливішим, ніж світ, який ваші уряди створили раніше.

Давос, Швейцарія
8 лютого 1996

Основоположні ідеї криптоанархістів і шифропанків були описані Тімоті Меєм (1951-2018). У 1992 році він проголосив “Маніфест криптоанархіста” (“The Crypto Anarchist Manifesto”), створений ним ще у 1988 році і поширюваний на хакерських конференціях. Цей маніфест вважається одним з перших публічних закликів до використання криптографії для побудови нового суспільного порядку:

МАНІФЕСТ КРИПТОАНАРХІСТА

Привид бродить сучасним світом, привид криптоанархії. Комп’ютерні технології стоять на порозі того, щоб дати можливість окремим людям і групам спілкуватися та взаємодіяти абсолютно анонімно. Двоє людей зможуть обмінюватися повідомленнями, займатися бізнесом, укладати електронні контракти, не маючи можливості встановити Справжні Імена, особу один одного. Взаємодії у мережі неможливо буде відстежити через багаторазові зміни маршрутів зашифрованих пакетів і блоків, що попереджають від несанкціонованого втручання, які наділяють криптографічні протоколи практично ідеальним захистом. Репутація буде матиме першорядну важливість при укладанні угод, набагато більшу, ніж зараз має оцінка кредитоспроможності. Ці нововведення повністю змінять характер державного регулювання, можливість стягувати податки і контролювати відносини в економіці, можливість зберігати інформацію в секреті; змінять свою сутність навіть поняття довіри та репутації.

Технологія для такої революції, – а революція ця безумовно буде і соціальною, і економічною, – теоретично розроблена в минулому десятилітті. Її методи засновані на використанні відкритих ключів, систем аутентифікації на основі мінімальних даних і різноманітних програмних протоколів, призначених для взаємодії, аутентифікації та верифікації. До сьогоднішнього дня в центрі уваги були академічні конференції в Європі та США, конференції, за якими пильно спостерігало Агентство національної безпеки. Але лише нещодавно комп’ютерні мережі та персональні комп’ютери набули швидкодії, достатньої для практичної реалізації цих ідей. І в наступне десятиліття швидкодія зросте ще більше, для того щоб зробити ці ідеї економічно здійсненними і незворотними. Це забезпечать технології, що зараз перебувають на стадії розробки: високошвидкісні мережі, ISDN, захисні блоки, смарт-картки, супутники, передавачі, що працюють у Ku-діапазоні, персональні комп’ютери, що виконують кілька трильйонів операцій на секунду, шифрувальні чіпи та багато іншого.

Держава, вочевидь, боячись соціальної дезінтеграції, спробує сповільнити або призупинити поширення таких технологій, посилаючись на міркування національної безпеки, використання цих технологій наркоторговцями та неплатниками податків. Будь-яке з цих міркувань буде обґрунтованим: крипто-анархія дозволить вільно торгувати національними секретами, а також незаконними препаратами і краденим. Анонімний комп’ютеризований ринок уможливить навіть створення огидного ринку замовних убивств і здирництва. Кримінальні елементи та іноземці стануть активними користувачами Crypto-Net’у. Але це не зупинить криптоанархію.

Точно так само, як технологія друкарства змінила соціальний устрій і зменшила могутність середньовічних гільдій, криптографічні методи принципово змінять корпорації та роль держави в економічних транзакціях. У поєднанні з ринками інформації, що виникають, криптоанархія створить ліквідний ринок будь-яких матеріалів, які можна представити у вигляді слів або зображень. Подібно до удаваного другорядного винаходу колючого дроту, який дав змогу огороджувати величезні ранчо і ферми й тим самим назавжди змінив уявлення про землю і права власності в західних штатах, “другорядне” відкриття “темної сторони” математики стало кусачками, що розрізають колючий дріт навколо інтелектуальної власності.

До повстання, бо вам нема чого втрачати, окрім огорож з колючого дроту!

Timothy C. May, 1992.

На основі цієї промови у 1994 році Тімоті Мей опублікує ще один документ під назвою “Шифрономікон” (The Cyphernomicon) – розлогий FAQ (список поширених запитань з відповідями), що охоплює ідеї, принципи та потенційні наслідки використання криптографії для захисту приватності, анонімності та свободи в цифрову еру.

Тексти Т. Мея випередили свій час і стали пророчими. Через 10 років з’явилися такі відомі технології та концепти як: Onion-routing (TOR), P2P, Napster, BitTorrent, E2EE, I2P, Freenet, DeepWeb, Bitcoin, Ethereum тощо. Концепціями Тімоті Мея досі послуговуються криптографи, хакери, прихильники децентралізованих систем на основі Blockchain.

Шифропанки 2000-х (нульових): Ассанж, WikiLeaks та революція Anonymous

Вагомий внесок у розвиток ідей криптоанархістів здійснив журналістсько-розслідувальний проєкт “WikiLeaks”, заснований в 2006 році Джуліаном Ассанжом — представником австралійської школи хакерів.

Ассанж – нонконформіст із Мельбурна, пращури якого емігрували колись з Шотландії в Австралію. Активно підтримував та відстоював ідеї шифропанків 90-х. Був одним з учасників електронної розсилки шифропанків, організованої Еріком Х’юзом. Належав до австралійської хакерської групи “International Subversives” (“Міжнародні диверсанти”), де був відомий під ніком Mendax (від Горацієвського «splendide mendax» – шляхетний брехун, чудовий обманщик). Інформаційні технології для Ассанжа були не тільки хобі, а й інструментом у боротьбі за зміни в суспільному житті. Він боровся з цифровою владою, яка наступала на п’яти вільному Інтернету…

В книзі “Неавторизована біографія” він пише:

“В умовах нової інформаційної епохи – епохи Інтернету – ми займалися будівництвом такої системи, яка дозволить окремому громадянину захищати та зберігати свій особистий простір. Раніше подібний привілей був тільки у корпорацій. Ми вміли писати код і тому могли, використовуючи свої знання та досвід, дати людям реальний контроль за їхніми правами. Ідеї ​​руху шифропанків глибоко проникли в мій розум і навіть душу, завдяки їм я усвідомив, що в майбутньому справедливість зможе залежати саме від нас. За допомогою інтернет-технологій ми розпочали боротьбу за створення балансу між тим, що корпорації вважали своїми таємницями, і тим, що громадяни відстоювали як свою особисту справу. Розмови про приватність завжди були лише питанням про перевагу корпорацій, банків та урядів, однак ми вирішили взяти ці проблеми у свої руки, оскільки не лише володіли необхідним інструментарієм, а й бачили нові горизонти, за якими інформація могла посилити владу народу…

…Інтернет, як ми бачимо сьогодні на прикладі Китаю, завжди ховав у собі небезпеку стати зоною вибіркової цензури. Втім, це стосується будь-якої галузі комп’ютерної культури. Діяльність шифропанків не отримала гідної оцінки в сучасному суспільстві, хоча саме вони ламали всю систему і перешкоджали тому, щоби потужні важелі управління залишалися виключно у владі безпринципного бізнесу та репресивних режимів. Засоби масової інформації були так зайняті балаканиною про хакерів, що не помітили, як прямо у них під носом ці самі хакери перетворилися на криптографів, які борються за інформаційну свободу — ту свободу, на якій нібито побудовані самі ЗМІ. Для нас це був урок: ми зрозуміли, чого варта моральна твердість мас-медіа. За великим рахунком, вони брали лише те, що їм згодовувала влада, і навіть на зорі Інтернету не боролися за свободу доступу до інформації чи свободу від цензури. До сьогодні вони приймають комп’ютерну технологію як належне і забувають про те, як її втілювали в життя. Саме шифропанки, або «бунтарі коду», як назвав нас журналіст Стівен Леві, завадили новій технології стати лише шпигунським та маркетинговим інструментом у руках великого бізнесу та урядів…”

4 жовтня 2006 року Джуліан Ассанж заснував портал “WikiLeaks”, який за задумом мав стати електронним майданчиком для публікації правдивої інсайдерської та соціально-важливої інформації. Цей проєкт став поворотним моментом у житті Джуліана, коли із талановитого хакера він перетворився на журналіста-розслідувача світового масштабу. Ассанж публікував усе те, що спецслужби і наддержави не змогли приховати, захистити, засекретити — корупційні та військові скандали, злочини, шпигунські афери, таємні домовленості, службові зловживання, закулісні світові ігри. Його соратники-хакери здобували тонни секретних документів, які на 2021 рік налічували близько 10 мільйонів.

Ассанжа боялися і ненавиділи уряди багатьох держав, на нього складали наклепи продажні журналісти. У 2013 році світове зацікавлення WikiLeaks досягло піку завдяки виходу фільму “П’ята влада” (англ. The Fifth Estate), знятого режисером Білом Кондоном. У головній ролі блискуче зіграв відомий актор Бенедикт Камбербетч, який зобразив Ассанжа як неординарну особистість, яка викликає захоплення й водночас суперечливі почуття. Хоча сам Ассанж критикував стрічку за її неточності і дещо перекручену подачу, фільм привернув до WikiLeaks увагу в різних куточках світу. Люди вперше замислилися над тим, наскільки крихкою є “правда”, яку показують з екранів телевізорів.

Проте популярність WikiLeaks мала свою ціну. На Ассанжа почали тиснути через сфабриковані звинувачення, зокрема у сексуальних домаганнях і насильстві. Ці справи були використані як привід для його арешту та спроби екстрадиції до США, де йому загрожували десятки років ув’язнення. Його переслідували за викриття інформації, яку більшість урядів воліла б приховати назавжди. Джуліан Ассанж змушений був переховуватися — спочатку у Швеції, потім в посольстві Еквадору у Великобританії. Він прожив там майже 7 років. Умови перебування були нестерпними, поліція постійно чатувала на нього біля входу в посольство. 11 квітня 2019 року президент Еквадору позбавив Ассанжа притулку й посол впустив поліцейських, які його заарештували.

Коли Ассанжа запитали на суді, у чому полягала основна ідея та мета WikiLeaks, він відповів так:

“Чим більш таємничою чи несправедливішою є влада чи корпорація, тим сильніше витоки інформації викликають страх і параною в керівництві…. WikiLeaks відповідає за публікацію… У наші обов’язки не входить захищати спецслужби від їх власної некомпетенції, наприклад невмінні забезпечити секретність інформації…”.

Можна по-різному сприймати та судити Ассанжа, хтось називає його “корисним ідіотом”, хтось “знахабнілим хакером”, але фактично своєю діяльністю він тримав у постійному “тонусі” керівництво вищих держструктур, висвітлюючи інформацію, яку вони приховували від суспільства. Народ має знати все і контролювати владу, а не навпаки.

На момент написання цього матеріалу, Ассанж перебував під суворим наглядом у найбільшій в’язниці Великобританії – “Белмарш” (Belmarsh), яку в неофіційних колах звуть “британське Гуантанамо”. У нього серйозні проблеми зі здоров’ям, він перехворів на ковід й переніс мікроінсульт, його могла чекати трагічна доля Мак-Афі та інших жертв світоглядно-політичного терору. 24 червня 2024 року Верховний суд Лондона випустив Джуліана Ассанжа під заставу, після чого він був звільнений з в’язниці “Белмарш” (провівши в ній 1901 день) і чартерним рейсом покинув острови. 26 червня 2024 року на острові Сайпан (Північні Маріанські Острови) на суді Джуліан Ассанж визнав себе винним і йому винесли покарання у вигляді вже відбутого раніше ув’язнення. Справа офіційно закрита. Ассанж вільний…

Ув’язнення та ізоляція не змогли зламати дух Ассанжа, який став уособленням свободи слова та боротьби проти несправедливості. Його життя нагадує, що правда завжди вимагає жертв, і ті, хто наважується її відстоювати, часто ризикують усім. Ассанж залишив незабутній слід у сучасній журналістиці, перетворивши її на потужний інструмент протистояння владній брехні та прихованим злочинам.

На початку 2000-х на світовій арені з’явився рух під назвою “Anonymous” — міжнародна децентралізована спільнота, яка стала логічним продовженням ідей шифропанків 90-х. Їх символом стали маски Ґая Фокса (англійський військовик та змовник, який став символом невдалого “Порохового заколоту” 1605 року), популяризовані коміксом і фільмом “V означає Vendetta”. Їх особливістю стало те, що вони поєднували активізм з навичками хакерського ремесла. З їх появо, хакерство перестало асоціюватися лише з кіберзлочинністю — воно стало засобом громадянського спротиву, бунтарства. Вони виступають за вільний, некомерційний, безкласовий інтернет, у якому кожен може ділитися інформацією. Вони не мають ані лідера, ані засновника і не притримуються якоїсь політичної сили. На думку Anonymous, держава не має мати таємниць від громадян, а спецслужби і уряди не мають права жодним чином втручатись в особисте життя людей.

За своє існування Anonymous здійснили цілий ряд кібератак і виступили в ряді акцій протесту, зокрема придушенні світових деструктивних сект і організацій — транснаціональних компаній-монополістів, cектантів сайєнтологів, ісламських терористів тощо. Їх візитівкою є важкі, масовані DDOS-атаки. У 2010-му вони атакували сайти платіжних систем PayPal, Visa і MasterCard за те, що блокували донати для WikiLeaks. Також в рамках акції “Помста за Асанжа” постраждав один з найбільших маркетплейсів світу – Amazon. У 2014-му кіберпартизани з “Anonymous” виступили на стороні українського “Майдану” проти узурпатора Януковича, а у 2022-му підтримали Україну в російсько-українській кібервійні. Були атаковані тисячі російських сайтів, включаючи урядові ресурси. У вільний доступ потрапили сотні файлів і баз даних.

Рух “Anonymous” здійснив потужний технологічний, політичний та культурний впливи. Їхні успіхи надихнули тисячі людей зайнятися вивченням технологій і цифрової безпеки як способу протесту проти несправедливості задля відстоювання ідей свободи, прозорості і прав людини.

Історію шифропанків й криптоанархістів детально проаналізували у своїх книгах філософи-журналісти Пітер Ладлоу “Криптоанархія, Кібердержави і Піратські Утопії” (2005) та Ян Хеглер “Маніфест криптоанархіста” (2017).

У 2012 році вийшло видання “Шифропанки: свобода и майбутнє Інтернету” (2014) над яким працювали Джуліан Ассанж, Джейкоб Аппельбаум, Енді Мюллер-Магун та Джеремі Циммерман. Книга побудована у формі діалогу, в ній піднімаються та обговорюються теми, які тільки зараз стають реальністю. Ось невеликий уривок з книги:

Ця книга – не маніфест. Для маніфестів зараз не час. Ця книжка – застереження.

Наш світ не просто котиться до транснаціональної антиутопії – він мчить до неї на всіх парах. Однак повною мірою цей факт усвідомлюють лише кола, пов’язані з держбезпекою. Звичайні люди через секретність, складність та масштаб процесів, що відбуваються, цього не бачать. Інтернет – найбільший винахід, який міг дарувати нам свободу – нині перетворений на найнебезпечніший провідник тоталітаризму в історії. Інтернет – це загроза всій людській цивілізації.

Перетворення інтернету сталося непомітно – люди, які усвідомлюють, що саме відбувається, самі працюють над встановленням глобального контролю й не зацікавлені у тому, щоб ця інформація вийшла назовні. Якщо траєкторія розвитку суспільства не зміниться, наша цивілізація через два-три роки перетвориться на постмодерністську антиутопію, де стеження ведеться за всіма і кожним окремо, і сховатися від нього не зможе ніхто, окрім найдосвідченіших та найінформованіших людей. Не можна виключати, що епоха глобального контролю вже настала.

Частина ІІ. Шифропанки біля витоків криптографії

Перші алгоритми, протоколи та винаходи цифрової безпеки

Ідеї криптопанків тісно пов’язані з технологіями шифрування, котрі сягають 1960-70-х років. В час, коли в науково-дослідних інститутах та військових лабораторіях США (напр., DARPA) почали активно тестувати і розвивати мережу ARPANET, а разом з тим зароджуватися перші хакерські школи, хаби, клуби та комуни.

У 1974-75 роках американський дослідник швейцарського походження, теоретик молекулярної інженерії, криптограф з Берклі, Ральф Меркл зробив перші спроби в створенні математичного обміну ключами шифрування з метою забезпечити безпеку комунікацій по відкритому електронному каналу. Більшість його ідей та робіт стали відомими значно пізніше. Стаття “Protocols for public key cryptosystems” (“Протоколи з відкритим ключем для криптосистем”) вийшла у 1980-му році, а у 1987 з’явилася публікація “A Digital Signature Based on a Conventional Encryption Function” (“Цифровий підпис, заснований на звичайній функції шифрування”).

У 1976 році на базі концепції свого колеги по цеху Р. Меркла, студент MIT, криптопанк Уітфілд Діффі разом з криптографом Мартіном Хеллманом представили на Національній комп’ютерній конференції в Нью-Йоку (National Computer Conference) алгоритм обміну криптографічними ключами з використанням симетричного шифрування, який отримав назву “Протокол обміну ключами Діффі-Хеллмана” (Diffie–Hellman key exchange protocol, DH). Робота була опублікована в науковій праці “New directions in cryptography” (“Нові напрями в криптографії”).

Суть алгоритму полягає в наступному. У кожної сторони є відкритий ключ (public key) і закритий ключ (secret key). Відкритий ключ може бачити кожен, тому він називається публічним. А закритий – лише сам власник, тому він вважається секретним. Секретний ключ є спільним — служить для розшифрування даних і передається обом сторонам через незахищену, тобто загальнодоступну мережу. Автентифікація тут відсутня, що надалі дало простір для атак перехоплення типу MITM (Man-in-the-Middle, “Людина посередині”) і компрометації ключів. Цей недолік буде компенсований застосуванням криптосистеми з використанням цифрового підпису (RSA).

У 1977 році в серпневому випуску журналу Scientific American в статті математика Мартіна Гарднера “Математичні ігри” вперше з’явився опис криптосистеми під назвою RSA. Він був також опублікований в науковій праці “On Digital Signatures and Public-Key Cryptosystems”. Його авторами були професори Массачусетського технологічного інституту (МІТ) – Рон Рівест (автор MD5), Аді Шамір та Леонард Адлеман, звідси абревіатура RSA (Rivest-Shamir-Adleman). Криптосистема є асиметричною і вирішувала проблему аутентифікації протоколу Діффі-Хеллмана.

RSA стала першою криптографічною системою, яка придатна і для шифрування, і для цифрового підпису. Вона значно випереджала інший відомий на той час алгоритм – DES (Data Encryption Standard), який був розроблений IBM, застосовувався американським урядом і був прийнятий як стандарт на державному рівні, однак часто критикувався, тому що мав довжину ключа всього лиш 56 біт, що створювало вразливості. У січні 1999 року шифропанки з distributed.net і Electronic Frontier Foundation публічно зламали ключ DES за 22 години 15 хвилин з допомогою потужної обчислювальної машини.

Єдиний недолік асиметричного шифрування на базі RSA полягає у тому, що така операція потребує значних ресурсів і це може певною мірою відображатися на швидкості.

Алгоритм Діффі-Хеллмана на базі концепції Ральфа Меркла разом з RSA став поворотним в історії криптографії, і не тільки. Сьогодні він є стандартом де-факто у всіх інформаційних і телекомунікаційних системах для шифрування даних, використовується в таких популярних додатках і технологіях безпеки як: PGP, GPG, S/MIME, HTTPS, SSL, TLS, IPSec/IKE, SSH та багатьох інших.

У 2006 році Мартін Хеллман запропонував перейменувати протокол DH на “Протокол Діффі-Хеллмана-Меркла”, щоб таким чином відзначити вагому роль Р.Меркла у їх здобутку. У 2015 році Діффі і Хеллман отримали “Премію Тюринга” – це найпрестижніша премія з інформатики, що вручається Асоціацією обчислювальної техніки за визначний науково-технічний внесок у цій галузі.

У 1979 році в Стенфорді Ральф Меркл презентував ще одну систему, яка отримала назву “Дерево хешів Меркла”. Вона дозволяла отримувати один хеш для великої кількості різних фрагментів даних з метою верифікації та перевірки цілісності, що могло знизити витрати обчислювальних ресурсів. Ця технологія стала фундаментальною частиною технології Blockchain. За допомогою двійкових “дерев Меркла” також перевіряють інформацію на наявність помилок та проводять синхронізацію в різноманітних файлових системах і базах даних.

У 1991 році американський програміст Філіп Циммерман випустив програмне забезпечення для шифрування даних під назвою Pretty Good Privacy (PGP). Левому частку коду написав американський шифропанк Хел Фінні.

Унікальність PGP у тому, що він використовує різні криптографічні методи: послідовну комбінацію хешування, стиснення даних, криптографію з симетричним ключем і, нарешті, криптографію з відкритим ключем.

PGP є універсальним, може використовуватися для підписання, шифрування та дешифрування текстів, електронних листів, файлів, каталогів і навіть цілих розділів цифрового накопичувача. На сьогодні це один з найпотужніших засобів конфіденційності військового рівня, подібно до OTR/OMEMO.

Філ Циммерман неодноразово підкреслював, що створив PGP як засіб захисту прав людини і поки він живий, в ньому не буде жодних бекдорів.

Вихідний код PGP Циммерман опублікував в Інтернеті, що дозволило іншим розробникам створити  власні модифікації. Так, у 1999 році німецький програміст Вернер Кох на базі ідей Річарда Столмана створив GnuPG (GPG) – кросплатформну OpenSource альтернативу PGP, засновану на безкоштовній ліцензії GNU General Public License.

Однак, через порушення заборони експорту програм шифрування і стрімке поширення PGP за межами США, Філіп Циммерман тривалий час переслідувався збоку правоохоронних органів. У 1996 році кримінальна справа проти нього нарешті була закрита.

“Це – особисте. Це – приватне. І це не стосується нікого, крім вас. Можливо, ви плануєте політичну кампанію, обговорюєте ваші податки, або у вас є таємний роман. А можливо, ви спілкуєтесь з політичним дисидентом в країні, де існують репресії. Немає значення, що саме це є, але ви б не хотіли, щоб вашу особисту електронну пошту, або конфіденційні документи міг прочитати хтось інший.

Немає нічого поганого у тому, щоб захищати свою приватність. Приватність – це настільки ж природньо, як Конституція…

…Якщо приватність буде поза законом, тільки ті, хто самі поза законом, матимуть її.”

Філ Циммерман, “Чому я створив PGP”.

Цікаво знати: У 1997 році була розсекречена унікальна інформація про британських вчених Малькольма Вільяма та Кліффорда Крістофера Кокса, які працюючи в спецслужбі урядового зв’язку (SIGINT) Сполученого Королівства Великобританії (GCHQ), ще у 1960-70-х роках розробили власну систему криптографії з відкритим ключем (PKC). Вона була подібною до протоколу Діффі-Хеллмана-Меркла та містила елементи алгоритму RSA. Таким чином їх неофіційно також можна вважати предтечами сучасного шифрування.

У 1993 році американський криптограф і дослідник комп’ютерної безпеки Брюс Шнаєр розробив блочний шифр з секретним ключем під назвою Blowfish – це алгоритм шифрування, який представляв собою більш ефективну альтернативу державного стандарту DES. Він використовує мінімум ресурсів, забезпечує високу швидкість та безпеку, надаючи можливість створити довжину ключа у 448 біт. У 1998 Шнаєр випустив більш стійкішу до атак модифікацію Blowfish – Twofish. Алгоритм сьогодні використовується у великій кількості програмних продуктів (GnuPG, SSH, OpenVPN, VeraCrypt) та високо оцінюється спеціалістами.

Брюс Шнаєр є членом Electronic Frontier Foundation (EFF), автор численних книг з кібербезпеки та криптографії: “Секрети і брехня: безпека даних у цифровому світі” (2003), “Практична криптографія” (2005), “Прикладна криптографія” (2016), “Взламати все: Як сильні світу цього використовують вразливості систем в своїх інтересах” (2023), “Розум хакера” (2023).

У 1997 році, відомий в андерграундних колах, шифропанк на ім’я Пол Ле Ру розробив безкоштовне програмне забезпечення для шифрування дисків під Windows – E4M (Encryption for the Masses).

У 2004 році з’явився епохальний TrueCrypt, авторство якого досі невідоме, але його приписують теж Ле Ру. Дане програмне забезпечення дозволяє здійснювати як повнодискове шифрування, так і створювати окремі захищені криптоконтейнери на жорсткому диску для зберігання конфіденційних даних, наприклад ключів шифрування. Перевага у тому, що такий контейнер практично неможливо ідентифікувати, його можна зберегти як будь-який файл (хоч dll, хоч lib), зберегти на флешку або переслати інтернетом.

У 2015 році проєкт перестав оновлюватися – не то через тиск спецслужб, не то через критичну вразливість (якої не виявив публічний аудит), або просто небажання авторів надалі безкоштовно підтримувати проєкт. Остання повністю робоча версія, яку можна досі використовувати — це TrueCrypt 7.1. У подальшому, його замінив форк VeraCrypt.

У 2000-х роках на базі вищезгаданих ідей та алгоритмів, почали з’являтися нові сучасні криптографічні протоколи, функції, шифри, їх різновиди та варіації, такі як: ECDSA, SHA, AES, IDEA, Keccak, OpenSSL, Salsa20, Curve25519, Poly1305, SipHash, Threefish, Phelix, secp256k1, X11, Double-Ratchet (Axolotl), Perfect Forward Secrecy (PDS) та багато інших.

Великий внесок у розвиток світової криптографії здійснив Деніел Бернштейн — американський математик, криптолог, дослідник безпеки. Він автор більше 5 алгоритмів шифрування/хешування, які активно застосовуються в захищених месенджерах — додатках для миттєвого обміну інформацією.

Девід Чаум – “хрещений батько” криптовалют

У 1981 році світ побачила одна з фундаментальних праць піонера анонімності, доктора Каліфорнійського університету, американського криптографа Девіда Лі Чаума – “Untraceable Electronic Mail, Return Addresses, and Digital Pseudonyms”. Дослідник вперше публічно висловив ідею анонімної децентралізованої мережі для комунікації по типу “часникової маршрутизації” TOR.

Через рік, у 1982-му виходять стаття “Blind Signatures For Untraceable Payments” (“Сліпі підписи і невідстежувані платежі”) та дисертація “Computer Systems Established, Maintained, and Trusted by Mutually Suspicious” (“Комп’ютерні системи, створені, підтримувані та довірені взаємно підозрілими групами”).

Девід Чаум запропонував технологію “сліпого підпису” (blind signature), який гарантує нульове розголошення, непростежуваність та непідробність операцій. Це був справжній нарис до технології Blockchain. Ці праці і сьогодні не втрачають своєї актуальності та наштовхують дослідників на нові відкриття.

Однак на цьому Чаум не зупинився. На початку 90-х він вводить поняття eCash (електронні гроші), а згодом в Амстердамському науковому парку засновує компанію DigiCash, яка втілюватиме ідею цифрової готівки (CyberBucks). Її творці хотіли, щоби електронну валюту можна було отримати у звичайних банківських установах та анонімно витрачати через інтернет. Фактично, це був прототип сучасної криптовалюти.

Кредитні картки на той час мали недоліки, легко зламувалися, відстежувалися та були вкрай незручними для дрібних платежів, адже комісії за транзакції були величезними. eCash ідеально підходив для пересилання та витрачання невеликих сум.

Перша транзакція відбулася у 1994 році. Станом на 1996 рік до системи DigiCash під’єдналися такі банки як Deutsche Bank, Credit Suisse, Australian Advance Bank, Norway’s Norske Bank, Bank Austria. VISA планувала вкласти близько $40 мільйонів в технологію цифрової валюти. Невдовзі DigiCash переїхали в Кремнієву долину, а Чаум зайняв пост технічного директора. Їм пророкували велике майбутнє…

Однак, у 1998 році Чаум несподівано оголосив про банкрутство і закриття компанії. Версій чому так сталося — чимало. Деякі колишні співробітники стверджують, що Чаум був досить специфічною людиною, параноїком, помішаним на конфіденційності, впертим і безкомпромісним, не здатним налагоджувати партнерство і керувати великою командою хакерів, що й привело до розпаду. До всього він ставився з недовірою і підозрою, усе піддавав сумніву, неначе його намагаються одурити. Така риса характеру могла з’явитися у Чаума аж ніяк не від професії, а в результаті співпраці зі спецслужбами. У той час чимало криптографістів “добровільно-примусово” брали участь в секретних розробках Міноборони США, тому це не було рідкістю.

Інші дослідники припускають, що падіння DigiCash могло статися і під натиском великих транскорпорацій, яким не була вигідна децентралізована економіка через її непідконтрольність. А, як вже зазначалося, Девід найбільше турбувався за своє життя, тому довго не думаючи згорнув проєкт і продав компанію.

Так чи інакше, але Девід Чаум – Геній, який здійснив колосальний внесок у становлення та розвиток технологій шифрування. Можливо, без нього не було б взагалі Blockchain. Без перебільшення його можна вважати “хрещеним батьком криптовалют”.

Погляди Чаума активно підхопили шифропанки, які один за одним почали розробляти технології майбутньої захищеної криптовалюти:

• У 1996 році науковець Нік Сабо опублікував працю “Smart Contracts: Building Blocks for Digital Markets” – теоретична основа, яка передбачила автоматизовані, безпечні і децентралізовані угоди, так звані “розумні контракти” (smart contracts).
• У 1997 році криптограф Адам Бек представив систему безпеки “HashCash” – криптографічна система, яка будується на механізмі Proof of Work (PoW), що вимагає для виконання операції виконати певну обчислювальну роботу. Початково була створена як інструмент для захисту від email-спаму та атак типу “Відмова в обслуговуванні” (Denial of Service, DoS). Гіпотеза ефективності Hashcash заснована на тому, що обчислювальні витрати зловмисника стануть занадто великими і це сильно знизить або усуне потенційну вигоду від спаму. Формально документ був опублікований тільки у 2002 році – “Hashcash – A Denial of Service Counter-Measure”.
• У 1998 році Нік Сабо розробив фундаментальну концепцію децентралізованої цифрової валюти “BitGold”, який став важливим етапом в історії становлення Bitcoin. Формально, документ з’явився в офіційному блозі Ніка Сабо у 2005 році. Чимало елементів Bit Gold (PoW, розподілений реєстр, криптографія) пізніше були реалізовані Сатоші Накамото. Цікаво, що Сабо змінив у своєму блозі рік публікації “BitGold” з 2005 на 2008.
• У 1998 році комп’ютерний інженер Вей Дай оприлюднив власну концепцію цифрової валюти “B-Money” – теоретичний проєкт анонімної і децентралізованої електронної грошової системи, який передбачав використання криптографії та Proof of Work (PoW) для створення грошей і забезпечення транзакцій без посередників.
• У 2002 році Нік Сабо написав статтю “Shelling Out: The Origins of Money” – дослідження походження грошей із точки зору антропології, економіки та еволюційної психології. Це була спроба пояснити, чому гроші стали невід’ємною частиною людської цивілізації, спираючись на еволюційні та соціальні фактори.
• У 2004 році програміст Хел Фінні розробив систему RPoW (Reusable Proof Of Work) – це криптографічний механізм для створення багаторазових (reusable) цифрових токенів на базі підтвердження Proof of Work (PoW). RPOW став концепцією майнінгу Bitcoin.
• І нарешті, 31 жовтня 2008 року з’явився загадковий Сатоші Накамото, який підсумував усі попередні здобутки й оголосив в криптографічній електронній розсилці про створення цифрової валюти Bitcoin, а пізніше виклав дев’ятисторінковий документ з описом моделі криптовалюти.

3 січня 2009 року о 18:15:05 методом цифрового майнінгу вперше було добуто перший криптовалютний блок у мережі Blockchain. У цей генезисний блок Накамото вставив загадкове повідомлення в параметр coinbase, поряд зі стандартними даними блоку: “The Times 03/Jan/2009 Chancellor on brink of the second bailout for banks” (“Таймс, 3 січня 2009 Канцлер на порозі другої допомоги банкам”).

Ця фраза була взята з назви статті лондонської газети “The Times” за 3 січня 2009 року, у якій говорилося, що британський уряд допомагав та рятував банки. У результаті, газетний заголовок пройшов декілька експертиз, унаслідок чого фізичний екземпляр газети став предметом колекціонування. Мета такого повідомлення у нульовому блоці досі невідома, можна лише припустити, що вона пояснюється концепцією криптовалюти, котра заперечує втручання банків.

Нульовий блок Bitcoin:

char* pszTimestamp = "The Times 03/Jan/2009 Chancellor on brink of second bailout for banks"; 
CTransaction txNew; 
txNew.vin.resize(1); 
txNew.vout.resize(1); 
txNew.vin[0].scriptSig = CScript() << 486604799 << CBigNum(4) << vector((unsigned char)pszTimestamp, (unsigned char)pszTimestamp + strlen(pszTimestamp)); 
txNew.vout[0].nValue = 50 * COIN; 
txNew.vout[0].scriptPubKey = CScript() << CBigNum("0x5F1DF16B2B704C8A578D0BBAF74D385CDE12C11EE50455F3C438EF4C3FBCF649B6DE611FEAE06279A60939E028A8D65C10B73071A6F16719274855FEB0FD8A6704") << OP_CHECKSIG; 
CBlock block; 
block.vtx.push_back(txNew); 
block.hashPrevBlock = 0; 
block.hashMerkleRoot = block.BuildMerkleTree(); 
block.nVersion = 1; 
block.nTime = 1231006505; 
block.nBits = 0x1d00ffff; 
block.nNonce = 2083236893;

Цікаво, що наступний Block 1 було добуто тільки через 6 днів – 9 січня 2009 року о 02:54:25. Складно пояснити, чому творець Bitcoin зробив таку довгу паузу. А можливо це якось перегукується з біблійним творенням світу?..

Частина ІІІ. Сатоші Накамото. Геній в тіні…

Питання, яке досі бентежить багатьох — хто ж такий “Накамото”? Де губиться його цифровий слід і починається справжній? Щоб відповісти на це питання, ми спробували проаналізувати увесь доступний нам матеріал по цій темі.

---

Починаючи з 2011 року журналісти-розслідувачі різних видань активно шукали таємного творця Bitcoin. Серед можливих кандидатів розглядалися: Девід Чаум, Нік Сабо, Вей Дай, Хел Фінні, Джулліан Ассанж, Джейм Дональд, Крейг Райт, Дейв Клейман, Пол Ле Ру, Хельгер Ліпмаа, Дастін Траммел, Шінічі Мочізукі, Ніл Кінг, Чарльз Брай, Володимир Оксман, Чарлі Лі, Лен Сассаман та інші, які прямо або опосередковано були причетними до криптографії і Blockchain. Звучали також версії, що “Сатоші” – це не одна, а група осіб.

В результаті дослідження були опитані програмісти, котрі безпосередньо працювали над проєктом Bitcoin та особисто листувалися з Сатоші Накамото.

Програміст Гевін Андресен з Массачусетса заявив, що допомагав творцю Bitcoin разом з іншими волонтерами з черня 2010 по квітень 2011 року. Вони познайомилися на форумі Bitcointalk.org. Сатоші він охарактерезував як педантичну, небалакучу та закриту людину, яка не терпіла некомпетентності й за будь-яку помилку могла назвати “ідіотом” або просто розірвати відносини. До речі, деякі ентузіасти зараховують Гевін Андресен до списку можливих “Сатоші”.

Інший програміст, Марті Малмі aka Sirius з Фінляндії, який теж був у команді, сказав: “Він не здавався молодою людиною, і враження, що на нього вплинуло чимало людей у ​​Кремнієвій долині”. Його листування з Сатоші можна переглянути тут.

Обоє відзначають дивний “почерк” у веб-коді Накамото — хоч він і був грамотним, але застарілим, їм довелося оптимізувати близько 70%. Фактично, вони заново переписали Bitcoin. Швидше за все, Сатоші — це програміст “старої школи” (old school).

З іншого боку, на його сторінці в соцмережі P2P Foundation станом на 2011 рік було вказано вік – 36 років. Кажуть, там колись стояла точна дата народження – 5 квітня 1975. Аналітики вважають її “пасхалкою”: 5 квітня 1933 року президент США Франклін Рузвельт підписав указ заборонити тримати золото в згустках і монетах, а у 1975 році право володіти золотом було повернено.

Аналізуючи правопис та граматику Сатоші, розробники дійшли висновку, що як для “японця” він володів занадто добре англійською. Японських слів не вживав. Документації Bitcoin японською теж не було. Натомість часто вживав слова на кшталт “bloody”, “flavor”, “optimise”, “heating oil”, “colour”, що властиво британцям. У генезис-блоці Bitcoin він помістив вирізку саме з лондонської газети “The Times”. Цей номер, як зазначають дослідники, не розповсюджувався в США, а на офіційному веб-сайті був дещо інший заголовок.

У 2020 році аналітики The Chain Bulletin провели потужне дослідження, проаналізувавши усі можливі публікації Сатоші за період з 31 жовтня 2008 по 13 грудня 2010 (539 публічних дописів на форумі Bitcointalk, 39 email, 169 коммітів на SourceForge), метадані і мітки UTC. Вони висунули твердження, що творець Bitcoin фізично знаходився в одній з 5 часових зон: Великобританія (GMT), Східна частина США (EST), Тихоокеанський регіон США (PST), Японія (JST) та Австралія (AEST). Останні дві країни вони назвали найменш імовірними. У висновку, залишаються Великобританія і США. Великобританія ще з часів Алана Тюринга вважалась столицею криптографії. А сьогодні — це потужний фінансовий центр. Тож якби там справді жив творець Bitcoin – це не було б несподіванкою.

Ще однією містерією, пов’язаною з Сатоші, є домен Bitcoin.org. Саме на ньому вперше з’явилася публікація з описом моделі криптовалюти Bitcoin. Досі точно невідомо, хто саме зареєстрував цей домен. Дослідник Ор Вейнбергер скористався історією записів Whois й оприлюднив цікаві факти: за день до першої реєстрації домену bitcoin.org, хтось також придбав домен netcoin.org за допомогою того самого реєстратора. Схоже, що Сатоші вагався між обома назвами “Netcoin” та “Bitcoin”, врешті-решт зупинившись на останній. Також за 7 місяців до цього хтось зареєстрував доменне ім’я bitcoin.com.

Як бачимо зі скріншотів, домени були зареєстровані у 2008 році компанією Anonymousspeech LLC, яка мала юридичну адресу в Токіо, Японія по вулиці Sakura House, де знаходилось агенція нерухомості для іноземців. Нею володів швейцарський розробник програмного забезпечення на ім’я Майкл Вебер. Компанія приймала анонімні платежі через швейцарський банк та систему e-Gold. На Вебера був також зареєстрований славнозвісний домен Vistomail.com, на якому базувалася електронна пошта Сатоші для спілкування з розробниками.

Марті Малмі пізніше пояснив, що сервіс Anonymous Speech використали, адже він був популярним серед любителів анонімності, не вимагав жодних даних від клієнтів, проте сам Вебер не мав жодного стосунку до проєкту.

Після відходу Сатоші у 2011 році, домен bitcoin.org переданий у користування Марті Малмі й перереєстрований компанією Louhi Networks Oy з Фінляндії. Потім домен знову повернувся на Anonymous Speech, але, як зазначає Малмі, через проблему безпеки на стороні Вебера, його було перенесено до іншого провайдера.

На цей момент, Bitcoin.org зареєтрований компанією Namecheap і за даними ЗМІ ним опікуються соратники Малмі, зокрема особа під ніком Cobra. Домен містить кілька діючих субдоменів: developer.bitcoin.org (проєкт для розробників і дослідників) та wallet.bitcoin.org (проєкт криптогаманця). Колись на субдомені forum.bitcoin.org функціонував інтернет-форум.

Цікаво зауважити, що компанія, яка зареєструвала 16 років тому домен Bitcoin.org, сьогодні відома під назвою Sakura Internet з офісом в місті Осака й веде свою історію з 1996 року. Можливо, Вебер користався нею як компанією-дропом для реєстрації доменів, а можливо просто орендував сервери.

У квітні 2023 року IT-спеціаліст Енді Байо у своєму блозі опублікував несподівану новину про те, що копію “Білої книги Bitcoin” включено до кожної версії MacOS, починаючи з Mojave 2018 року до версії Ventura (13.3). Її немає у High Sierra (10.13) та раніших версіях. Це означає, що всі власники комп’ютерів Apple увесь цей час зберігали криптовалютну “пасхалку”.

Документ було знайдено випадково під час ремонту принтера. Фахівець натрапив на пристрій під назвою «Віртуальний сканер II», який за замовчуванням відображав зображення. Але коли він змінив тип файлу з “фото” на “документ”, відкрився технічний документ С. Накамото. Ім’я файлу – “simpledoc.pdf”, розмір – 184 КБ.

Люди відразу почали висувати різні теорії змов, мовляв “Стів Джобс — це і є Сатоші Накамото”. Блогер-мільйонник Ларк Девіс вказав у своєму твіті на те, що Сатоші зник в 2010 році, тоді як Стів Джобс помер у 2011 році. Інші додають, що Джобс захоплювався японською культурою. Однак цю версію причетності швидко відкинули. Apple ніколи не була тісно пов’язана з ідеєю криптовалют, а сам Стів був далеким від криптографії. Ба більше, компанія Apple заборонила розробникам додатків для App Store використовувати альтернативну валюту в якості оплати. Cхоже, це якийсь черговий жест-натяк від творця Bitcoin та його прибічників.

Щодо псевдоніма “Satoshi Nakamoto”. З японської “Satoshi” (さとし) перекладається як — мудрість, історія, сенс, чистий, джерело. Мало хто звернув увагу, що це слово містить корінь “SAT”, який походить з санскриту (सत्) й тлумачиться як — істинна суть. “Nakamoto” (ナカモト) – основа, корінь, середина, початок, походження. Все разом можна трактувати у різних значеннях, наприклад: витокова мудрість, початок початків, основа буття, божественне походження, корінь буття, мудрець історії…

Бачимо наскільки глибокий сенс заклав автор у свою ідею. Однозначно, ця людина була високоінтелектуальною персоною з широким кругозором, яка захоплювалася не лише криптографією і програмуванням, а й культурологією, етимологією, історією.

На думку Андресена, до створення Bitcoin Сатоші привело невдоволення існуючим політичним і економічним порядком. Тобто, він був людиною, яка гостро переймалася не лише технічними, а й суспільними, соціальними проблемами. Його також не влаштовувало і те, коли про Bitcoin у пресі почали писати як про “брудні піратські гроші”. Очевидно, він вбачав в цьому зовсім інший, високий сенс. Треба розуміти, що шифропанки не прагнули повалити державну владу, а навпаки змінити її — так, щоб вона працювала на благо для суспільства та людей.

Інший розробник, Ласло Ханеч, який увійшов в історію як той, хто першим розплатився біткойнами за дві піци вартістю 10 000 BTC, автор концепції GPU-майнінгу, зазначав, що у Сатоші не було Macintosh, він погано знав MacOS і працював на ОС Windows. Це також підтверджують численні історії листування, а також метадані PDF-файлу з описом Bitcoin, над яким працював Сатоші. Документ було створено на комп’ютері з операційною системою Windows XP в програмі OpenOffice.org 2.4 Writer через експорт в PDF.

Любов до Windows можна пояснити відданістю старим звичкам. Linux – відносно молода операційна система, яка прийшла з Європи. Натомість Windows – творіння Америки, перша версія з’явилася у 1985 році й серед американців була та є досить популярною операційною системою. Можливо, Сатоші був консервативним у цьому питанні.

Тому портувати клієнт Bitcoin для комп’ютерів Apple довелося саме Ласло. Він також розповів, що для шифрування Накамото підібрав досить рідкісний алгоритм – secp256k1. На запитання, що стало причиною такого незвичайного вибору, той відповів: “Певні люди допомагали мені й сказали, що це хороший вибір”. Отже, були задіячні різні фахівці.

В одному з діалогів, Накамото сказав: “Я витратив кілька років, зробив кілька спроб. Я працював над цим якийсь час”.

Як стверджують розробники, Сатоші Накамото з самого початку ставив ставку на децентралізований, повністю автономний, зашифрований проєкт, який зміг би продовжувати існування і без нього.

Отже, Bitcoin не був випадковою ідеєю. Це була добре продумана серйозна концепція до реалізації якої йшли не один рік. Сатоші чудово усвідомлював, що стоїть на порозі революційного відкриття.

Цікаво знати: В закритій версії коду раннього Bitcoin, яку розробники отримали від Сатоші Накамото через форум Bitcointalk, виявили вставки коду гри в Покер та ідею P2P-маркету. Найменші одиниці валюти називались не “сатоші” як тепер, а “монети” і “центи”. Код так і не був реалізований, однак присутність вставок наводить на роздуми, що Сатоші експерементував і вже тоді роздумував над обмінником валют. Кажуть, що цей “код в покер” є ще однією “пасхалкою”, закладеною в Bitcoin. Вона натякає про причетність дл Сатоші криптопанка Пола Ле Ру (див. нижче). Варто зазначити, що саме індустрія казино першою виграла від появи Bitcoin.

Як головний розробник, Сатоші працював над кодом до версії Bitcoin 0.3.19 й у 2010 році передав кермо Гевіну Андресену. “Я перейшов до інших речей, й мабуть не з’являюсь в майбутньому”, – писав він.

Одне з його останніх повідомлень на форумі Bitcointalk стосувалося WikiLeaks, який почав приймати пожертви в біткойнах. Сатоші написав: “WikiLeaks розбив осине гніздо, і рій прямує до нас”.

Андресен був останнім з ким листувався Сатоші. У 2011 році, після того як він розповів йому, що прийняв запрошення виступити в штаб-квартирі ЦРУ, Сатоші більше не виходив на зв’язок.

Ймовірно, творець зрозумів дві речі: 1) Проєкт Bitcoin успішно запущено, він має широке та надійне коле послідовників і його можна відпускати у відкрите плавання; 2) Ним почали цікавитись агенти спецслужб, а значить пора “залягати на дно”. Безумовно, він зміг передбачити це, а тому так грамотно “розчинився”.

Доріан Накамото

В березні 2014-го репортерка Newsweek, Лія МакГрат Гудман, несподівано вийшла на 64-річного Доріана Прентіса Сатоші Накамото – американця японського походження, який проживає в Темпл-Сіті, пригороді Лос-Анджелеса. У молодості він серйозно займався комп’ютерним програмуванням та інженерією, і навіть брав участь у військових розробках. Він не дружив з банківськими установами, адже ті колись вилучили у нього за несплату будинок. Японець займався колекціонуванням парових двигунів, замовляючи їх з різних країн. Так журналістка й отримала його email, а згодом з допомогою Google Street View ідентифікувала його адресу проживання.

Теоретично, Доріан справді міг підпадати під образ Сатоші Накамото. Навіть його родичі від самого початку не відкидали такої версії, називаючи його то “генієм”, то “справжнім лібертаріанцем”.

Своє розслідування журналістка опублікувала в статті “The Face Behind Bitcoin”. Здавалось, ось він — справжній Сатоші! Ось — сенсація!

Однак, незабаром в редакцію Neewsweek прийшов лист-відповідь обуреного чоловіка, який відкрито заявляв:

Мене звати Доріан Сатоші Накамото. Я є суб’єктом Newsweek story про біткойн. Я пишу цю заяву, щоб очистити своє ім’я.

Я не створював, не винаходив і не працював над біткойнами. Я беззастережно заперечую повідомлення Newsweek.

Перший раз я почув термін «біткойн» від свого сина в середині лютого 2014 року. Після того, як з ним зв’язався репортер, мій син зателефонував мені та використав слово, якого я ніколи раніше не чув. Незабаром після цього репортер зіткнувся зі мною вдома. Я викликав поліцію. Я ніколи не погоджувався говорити з журналістом. У наступній дискусії з репортером з Associated Press я назвав технологію «бітком».

Я все ще був незнайомий із цим терміном. Моя освіта – інженер. Також маю вміння програмувати. Моєю останньою роботою була робота інженера-електрика з усунення несправностей обладнання управління повітряним рухом для FAA. Я не знаю та ніколи не працював над криптографією, одноранговими системами чи альтернативними валютами.

Десять років не міг знайти постійну роботу інженера чи програміста. Я працював різноробочим, діловодом, заміною вчителя. У 2013 році я припинив користуватися послугами Інтернету через серйозні фінансові труднощі. Я намагаюся одужати після операції на простаті в жовтні 2012 року та інсульту, який переніс у жовтні 2013 року. Моїм перспективам отримати оплачувану роботу зашкодила стаття в Newsweek.

Неправдиве повідомлення Newsweek стало джерелом великої плутанини та стресу для мене, моєї 93-річної матері, моїх братів і сестер та їхніх родин. Я висловлюю свою щиру подяку тим людям у Сполучених Штатах і в усьому світі, які запропонували мені свою підтримку. Я найняв юридичного радника. Це буде наша остання публічна заява з цього приводу. Я прошу вас тепер поважати нашу конфіденційність.

Доріан Сатоші Накамото

Темпл Сіті, Каліфорнія

17 березня 2014 року

7 березня 2014 року 0 1:17 в соцмережі P2P Foundations з’явився допис користувача під іменем “Satoshi Nakamoto”, у якому він залишив один-єдиний коментар: “Я не Доріан Накамото”:

Цей акаунт повторно “ожив” у 2018 році, коли на ньому з’явилася нова інформація, що Сатоші додав у друзі Вагнера Таманаху — девелопера з Бразилії японського походження і розмістив пост з короткого слова “nour”, що з арабської означає “світло”.

Зрештою, як пишуть WIRED, хакер на ім’я “Джефрі” повідомив, що заволодів поштовою скринькою satoshin@gmx.com, яка була прив’язана до акаунта P2P Foundation, і таким чином отримав доступ до сторінки. Він також розмістив на Pastebin оголошення, що продає дані Сатоші Накамото за біткойни. У підтвердження було додано посилання на 2 скріншоти (1, 2), автентичність яких не доведена. Могло бути й таке, що провайдер GMX за невикористання електронної пошти просто забанив обліковий запис, після чого якийсь хакер повторно зареєстрував його.

Через деякий час після нашумілого матеріалу Newsweek, журналіст Forbes отримав електронного листа від одного старого знайомого Хела Фінні з заголовком “У чому нестиковки?”. Йшлося про те, що Фінні майже 10 років прожив у тому ж Темпл-Сіті з населенням 36 000 осіб, усього за кілька кварталів від будинку Накамото (!).

І не вірилося, що такий збіг міг бути просто випадковим, адже Фінні — другий після Сатоші Накамото, хто почав майнити Bitcoin. Він також був одним з перших розробників, які працювали разом з творцем проєкту. Нарешті, саме на адресу Фінні була відправлена перша тестова транзакція в 10 BTC від Накамото на початку 2009 року.

“Чи не здається дивним, коли у величезній країні, у величезному штаті Каліфорнія і у величезній агломерації Лос-Анджелеса двоє жителів Темпл-Сіті, чиї будинки розташовувалися на відстані 2,5 км один від одного, в один і той самий час займаються цим проектом? Чи були вони знайомі особисто або через членство в якомусь клубі? Чи допомагав один іншому?”, – йшлося в листі.

Люди на різних майданчиках почали жваве обговорення щодо зв’язку Сатоші Накамото з  Хелом Фінні: “…саме Фінні винайшов Bitcoin, а ім’я сусіда знадобилося йому просто, щоб замести сліди…”, “Доріан міг бути просто “дропом”. Дроп — на хакерському жаргоні означає користувач-маріонетка, чиї особисті дані використовують для маскування онлайн-активності”.

Деякі припускали, що Фінні міг створити собі “цифрову ідентичність”, яка свідомо співпала з реальною особою “сусіда”, щоб таким чином залишитись анонімним, донести ідею Bitcoin до широкої громадськості під чужим іменем та вийти сухим з води. Стара як світ хакерська техніка під назвою “Identity theft”.

Фахівці зі стилометрії (ідентифікація особи по стилю написання тексту на основі статистики) прийшли до висновку, що “стиль” справжнього Сатоші кардинально відрізняється від Доріана Накамото та інших кандидатів на роль “творця Bitcoin”. У цьому контексті, манера висловлювання Хела Фінні куди більше підходила під Сатоші.

15 серпня 2021 року у своєму Твіттері старший аналітик відомого видання Bloomberg Ерік Бальчунас опублікував твіт зі скріншотом допису Фінні на одному з форумів, де він описує технологію роботи криптовалютних торгівельних карт. На його думку, Хел Фінні і був тим самим Сатоші Накамото, творцем біткойна:

Хел Фінні

Хел Фінні (Гарольд Томас Фінні ІІ) народився 4 травня 1956 року в Коалінгу, штат Каліфорнія. Виростав на тлі ідилічних пейзажів лос-анджелеського передмістя Аркадія, у двоповерховому котеджі за 8 хвилин їзди від будинку Доріана Накамото в Темпл-Сіті.

Доріан, якого в дитинстві називали якраз за другим ім’ям – Сатоші, лише на 7 років старший за Фінні, але в одній школі вони ніколи не вчилися. Брат Накамото, Артур, розповів, що його родич на початку 1970-х щодня їздив з Темпл-Сіті на навчання в Політехнічний інститут штату Каліфорнія, але ніколи не був знайомий з Хелом Фінні.

Й справді немає жодних достовірних свідчень чи доказів знайомства Фінні з Накамото в реальному житті. Сам Фінні, за словами знайомих, був людиною, в якій сплелись “математик” і “філософ”. Він всюди тягав з собою величезний фоліант Айн Ренд “Атлант розправив плечі” – “Біблію” лібертаріанства, цікавився збереженням життя за допомогою кріонічного заморожування, був прихильником екстропіанізму, а також любив пробіжки, беручи участь в різних марафонах.

Друзі згадують, що в класі фізики Хел сидів на задній парті та подавав голос лише, щоб вказати вчителю на помилки та краще сформулювати суть задачі. На математичних турнірах хлопець чудеса кмітливості і давав відповіді, перш ніж ведучий встигав поставити запитання. У свій випускний 1974 рік Хел отримав від однокласників жартівливий титул “наймозкоподібніший”. Тобто, це був Геній.

Після школи Хел Фінні вступив до Інституту технологій штату Каліфорнія, де акцент його інтересів змістився з математики на комп’ютерне програмування. Заради відточування своїх навичок, він міг не спати ночами, через що часто пропускав заняття в університеті. Отримавши диплом, одружився з подругою по коледжу — Френ та влаштувався розробником відеоігор у корпорацію Mattel. Його код присутній в таких іграх як Astroblast та Space Attack для консолі Atari2600.

У 1982 році молодята перебралися в Темпл-Сіті, ще ближче до будинку Накамото. Той, за даними Newsweek, повернувся з Нью-Джерсі в передмістя Лос-Анджелеса 1987-го і встиг пожити не тільки в Темпл-Сіті, а й у Буена-Парк і Коста-Меза. Юридично будинок поблизу Фінні сім’я Накамото придбала, коли Хел і Френ уже дев’ять років жили в Темпл-Сіті.

У 1991-му Хел Фінні долучився до руху шифропанків, захоплюючись ідеями Девіда Чаума:

“Мені очевидно, – писав Фінні в електронній розсилці Cypherpunks Mailing List, – що ми стикаємося з проблемами втрати конфіденційності нашого особистого життя, загальної комп’ютеризації, величезних масивів накопичених даних і послідовної централізації інформації. Чаум пропонує досконало інший напрямок розвитку, що передбачає передачу усієї повноти влади в руки простих громадян, користувачів, а не корпорацій і урядів. Комп’ютер може стати засобом звільнення та захисту людей, а не контролю над ними”.

Фінні також працював волонтером для проєкту Філа Циммермана – Pretty Good Privacy (PGP) і через деякий час став його першим співробітником та одним з центральних членів команди. Можна сказати, що у цьому проєкті Фінні відіграв навіть більшу роль, ніж в Bitcoin. Йому належить код до PGP 2.0, який здобув широке визнання серед професіоналів як перший великий успіх у «ідеологічній» криптографії.

Хел винайшов модель підбору ключів для шифру, відому як «Мережа довіри» (Web of Trust) – метод, за якого для ідентифікації особистостей використовується однорангова порука від інших користувачів. «Довірча модель була дуже складною частиною програми та забезпечила феноменальний успіх PGP, – зазначає Ф. Циммерман. – Внесок Хела важко переоцінити».

Програмне забезпечення PGP використовувало відносно нові інновації в шифруванні, які досі вважаються невразливими для зламників коду. Завдяки йому, сотні дисидентів по всьому світу змогли листуватися конфіденційно, не турбуючись про пеленгування чи перехоплення. Багатьом PGP врятував життя.  До речі, сам Накамото активно застосовував PGP-ключі шифрування у своєму email-листуванні.

Хел Фінні пропрацював в PGP Corporation аж до свого виходу на пенсію у 2011 році. Поки тривало слідство над Ф.Циммерманом, він намагався сильно не афішувати себе, щоб не стати мішенню, виступаючи таким-собі “сірим кардиналом”. Мало хто в Європі взагалі знав, що Фінні якось причетний до створення PGP. «Робота, яку ми тут виконуємо, загалом, спрямована на те, щоб зробити «Великого брата» застарілим», — писав Хел своїм колегам-активістам із захисту конфіденційності.

У міру того як софт від криптоанархістів набирав популярності, Фінні написав ще один затребуваний код, інтегрувавши інструменти шифрування в спеціальне безкоштовне ПЗ для розсилки електронної пошти – remailers. Цей софт слугував як система проксі-серверів для звичайної електронної пошти, пропускаючи інформацію через випадково обраний третій комп’ютер і допомагаючи користувачам заплутувати сліди, якщо інформація, на їхню думку, мала конфіденційний характер. “Двоє людей можуть обмінюватися імейлами, зберігаючи повну анонімність”, – роз’яснював Фінні суть нової розробки для Cypherpunks Mailing List. Плоди його праці пізніше лягли в основу потужних сервісів MixMaster і TOR, встановлених сьогодні на мільйонах комп’ютерів по всьому світу.

Фінні разом з Накамото були одними з перших, хто майнив Bitcoin. За відсутності конкуренції, він міг виробляти по сотні “цифрових монет” на день навіть на потужностях свого старенького комп’ютера з типовим процесором. Під час експериментів з Bitcoin, він регулярно зв’язувався з Накамото, повідомляючи тому про виявлені баги і свої пропозиції щодо їх усунення.

На початку 2009 року Накамото обрав Фінні на роль першого адресата для передачі біткойнів. Хел збирався відправити назад тих 10 монет, які йому прислали, але так і не зробив цього. Якраз у той час він почав відчувати сильну втому, втрачати зв’язність мови і відчувати дивний дзвін у вухах, а його права рука була паралізована. У серпні 2009 року Фінні дізнався про свій страшний діагноз – бічний аміотрофічний склероз (БАС).

Незважаючи на прогресуючий параліч, Хел ще кілька років допомагав писати код для Bitcoin. Саме він створив елемент еліптичної програмної інфраструктури криптовалюти, що забезпечив збільшення швидкості транзакцій більш ніж на 20%. Навіть втративши здатність друкувати обома руками, а потім – друкувати в принципі, інженер продовжував удосконалювати всесвіт Накамото – у цьому йому допомагав спеціальний софт, що реагує на рухи очей. Вже в критичному стані Фінні написав додаток bcflick, який гарантує додатковий рівень захисту Bitcoin-гаманців.

У 2010 році почався бум криптовалют і намайнені біткойни Хел зміг витратити на медичне обслуговування. Здоров’я його тільки погіршувалося, але незважаючи на це він був невиправним оптимістом й казав: “Я щаслива людина. Незважаючи на БАС, моє життя мене влаштовує. І нехай часу мені відведено мало, я залишу гідну спадщину”.

Версію про свою можливу причетність до особи творця Bitcoin він завжди відкидав. Ось його електронний лист журналісту “Forbes” Енді Грінбергу:

Я повинен бути коротким. Причина, чому я скептично ставився до Доріана Накамото, полягає в тому, що він не збігався з уявленнями про Сатоші, які я тримав у своїй уяві. Я уявляв його молодшим, оскільки він справляв враження юнацької сили. Крім того, є мова, якою був написаний Bitcoin, це C++. Сатоші був майстром тонкощів, і я бачив це лише у молодих програмістів. Здається, важко освоїти C++, якщо ви не вивчили його в дитинстві. Коли я дізнався про нього більше, з’явилися деталі, які не збігаються, наприклад, його турбота про старіючу матір, що може спричинити фінансову скруту.

Що стосується вашої підозри, що я є, або принаймні допоміг Сатоші, мені лестить, але я категорично заперечую ці звинувачення. Я не знаю, що я можу ще сказати. У вас є записи про те, як я відреагував на оголошення про біткойн, і мені було важко це зрозуміти. Я припускаю, що ви могли б відповісти, що я міг це підробити, але я не знаю, що я можу на це сказати. Я вніс деякі зміни в код біткойна, і мій стиль повністю відрізняється від стилю Сатоші. Я програмую на C, який сумісний з C++, але я не розумію хитрощів, які використовував Сатоші.

Щодо вашої теорії про те, що я знав Доріана, це малоймовірно, тому що я жив у Темпл-Сіті більше десяти років тому, коли про біткойн навіть не мріяли. Знову ж таки, я категорично заперечую будь-яке знайомство з Доріаном Накамото.

Хел Фінні помер у місті Фініксі (штат Арізона) 28 серпня 2014 року і був кріонований (заморожений) фондом “Extension Alcor Life”.

Остаточно причетність Хела Фінні до особи Сатоші Накамото розвіяли спостережливі осінтери та аналітики, які провели одну важливу деталь: дата-час забігу Хела Фінні в марафоні “Santa Barbara Chardonnay” (Санта-Барбара, Каліфорнія) і дата-час листування Сатоші Накамото з розробником Майком Хірном із Швейцарії, збігаються — Субота, 18 квітня 2009 року! Тобто, поки Фінні біг свою дистанцію, Сатоші листувався електронною поштою. А отже, вони не могли бути однією особою.

Також з листування Хірна і Сатоші за 18 квітня 2009 року випливає, що останній здійснив транзакцію і відправив 32,5 BTC у той же день, о 8:55. Це підтверджує запис в блоці 11408 Bitcoin. Отже, листування — автентичне.

ℹ️ Цікавий факт: Аналітики з Whale Alert у своєму звіті показали, що майнер, відомий під ніком Patoshi, здобув 1 125 150 BTC на самому початку становлення мережі Bitcoin навмисно, щоб захистити її від 51% атаки. Це атака, за якої зловмисник захоплює більше половини майнінгових потужностей мережі. Як відомо, блокчейн керується незалежними нодами (вузлами), тому для ухвалення будь-якого рішення достатньо заволодіти 51% усіх нод блокчейну.

Аналітики також відзначають, що Сатоші припинив майнінг на Блоці 54316, коли мережа розрослася і стала досить децентралізованою. Причому, увесь цей час він не надто витрачав монети й робив перерви в майнінгу, щоби дати можливість помайнити іншим.

Це свідчить, що творець Bitcoin – зріла особистість, яка цілеспрямовано викохувала молоду мережу, не переслідуючи якоїсь жадібної, фінансової вигоди.

В одному з діалогів з Ласлом Ханечем, він сказав: “Ей, можна повільніше з цим? Дивись, мені байдуже, якщо люди почнуть масово цікавитися Біткойном, мені байдужа концентрація багатства. Однак криптовалюта приваблива тим, що будь-хто може завантажити клієнт Біткойна і майнити монети навіть у себе на ноутбуці”.

Сатоші насправді передбачив, що рано чи пізно майнінг перетвориться на бізнес, але не хотів поспішати, адже йому важливо було зберегти Bitcoin для широких мас, тим самим зберігши природний темп та поступовий розвиток криптовалюти.

Версію з Хелом Фінні також відкидає його твіт за 8 травня 2010 року, у якому він заявив, що відчуває проблеми з відкриттям сторінки Google на своїх Макінтошах. Якщо вірити Ласло Ханечу, то Накамото не користувався Mac.

І на завершення, дослідник Джеймсон Лопп зібрав в своїй статті “Хел Фінні – не Саташі Накамото” колекцію переконливих фактів, які розмежовують особу Хела Фінні і творця Bitcoin.

Підсумуємо їх, підкріпившись деякими власними висновками:

1. В 2010 році Хела паралізувало настільки, що йому було складно навіть друкувати. Тим часом Сатоші Накамото продовжував вести активність на форумах в інтернеті, створював гілки обговорень та залишав дописи. Осінтери дослідили цю активність з точністю по дням та годинам. За наведеними мітками часу можна знайти і інші невідповідності.
2. В журналах налагодження IRC-чату від 10 січня 2009 року, до якого під’єднювалися Bitcoin-клієнти, станом на 2010 рік виявили три IP-адреси, одна з яких відповідала геолокації Хела Фінні та домену finney.org. Інша – імовірно належала Сатоші і була закріплена за іншим провайдером, але також з США – Ван Найс, Каліфорнія. Дослідники відзначають, що ця IP-адреса не була вузлом TOR і Сатоші міг фізично перебувати в Каліфорнії 10 січня.
3. Чудернацьку історію з Доріаном Накамото можна пояснити так: творець Bitcoin свідомо вибрав таке ім’я і штучно створив збіг (!), заздалегідь знаючи, що є такий програміст під іменем Доріан Прентіс Сатоші Накамото, який працював над конфіденційними проєктами та жив в одному місті з розробником Bitcoin Хелом Фінні.
4. Були знайдені електронні листи у яких Фінні доповідає Накамото про баг клієнта Bitcoin в Windows XP SP3. Що ще раз підтверджує слова Ласло Ханеча.
5. Знайдене листування Сатоші з Марті Малмі, де він розповідає про роль Хела Фінні в проєкті Bitcoin, цитую: “Хел зараз не бере активної участі. Він дуже допоміг мені захистити дизайн у списку криптографії та з початковим тестуванням, коли це було вперше випущено. Він носив цей смолоскип багато років тому зі своїм багаторазовим доказом роботи (RPOW)”.
6. Вихідний код RPOW Хела Фінні й Bitcoin кардинально різняться між собою. Сам Фінні це визнавав.
7. Хел Фінні був відкритою особистістю, оптимістом, який легко знаходив спільну мову з іншими. Сатоші — відлюдник.

Інші версії причетності до особистості Сатоші Накамото

Нік Сабо

Домінік Фрісбі, автор книги “Біткойн: майбутнє грошей?”, робить дуже сміливе припущення, що за ім’ям “Satoshi Nakamoto” насправді ховається ніхто інший як сам Нік Сабо – піонер Blockchain, шифропанк, автор концепції смарт-контрактів та проєкту BitGold (1998), попередника Bitcoin (2008). Сабо також був дотичний до DigiCash Девіда Чаума.

Народився Нік Сабо в США у 1964 році в родині емігрантів з Угорщини. У 1989 році закінчив Вашингтонський університет за спеціальністю Комп’ютерні науки та інженерія. Отримав докторський ступінь у галузі юриспруденції в Юридичному університеті Джорджа Вашингтона. Є почесним професором Університету Франциско Маррокіна в Гватемалі.

Нижче список припущень, які можуть вказувати на те, що за “Satoshi Nakamoto” ховається Нік Сабо:

1. Сабо завжди тримався осторонь Bitcoin, рідко згадуючи чи коментуючи що-небудь, хоча саме він разом з іншими шифропанками стояли біля витоків криптовалюти, і його ідеї безумовно лягли в основу Bitcoin.
2. Нік шукав партнерів з розробки проєкту Bit Gold за кілька місяців до оголошення про появу Bitcoin (після чого новин про Bit Gold більше не було). У своєму блозі в 2008 році він писав: “Bit Gold дуже виграв би від демонстрації, йому потрібен експериментальний ринок (наприклад, з довіреною третьою стороною, яка замінила б комплексну безпеку, яка була б потрібна для реальної системи). Хтось хоче допомогти мені його закодувати?”.
3. Сабо нібито змінив рік виходу своїх публікацій, щоби склалося враження, що вони вийшли вже після, а не до появи Bitcoin, тим самим приховавши власний вплив.
4. Сам Сатоші майже не посилався на праці Ніка Сабо, не згадував про Bit Gold, хоча вони є основоположними у сфері децентралізованої економіки та фінансів.
5. Опис моделі Біткойна (Bitcoin Whitepaper) семантично перегукується з працями Ніка Сабо.
6. Нік Сабо, як і Сатоші Накамото, використовує подвійні пробіли. Подвійний пробіл (інтервал у реченнях) широко використовувався під час друку ще до того, як комп’ютерні клавіатури досягли мейнстриму. Подвійний пробіл був стандартною практикою для друкарських машинок, оскільки він давав кращі візуальні результати.
7. Сабо, подібно Сатоші, є високоерудованою особою, яка проводила багаторічні пошуки та дослідження у сфері Blockchain, вивчала історію грошей, є суспільно мотивованою. Окрім сфери фінансів, Сабо є експертом в політології та культурній антропології. Перечитавши його Twitter, відчувається певна психологічна схожість з особою Сатоші Накамото.

Теорія причетності Ніка Сабо до Сатоші Накамото є нерозкритою і потребує додаткового дослідження, якщо у цьому є така необхідність.

Адам Бек

Адам Бек – видатний криптограф, ветеран руху шифропанків, автор технології HashCash (1997), яка стала прототипом PoW (Proof of Work), ентузіаст Blockchain і лідер Bitcoin-індустрії, засновник компанії Blockstream.

Народився у 1970 році в Лондоні. Його першим комп’ютером був Sinclair ZX81. Він вивчив мову Basic і проводив час, займаючись реверс-інжинірингом відеоігор та пошуком ключів дешифрування у пакетах програмного забезпечення. Вивчав математику, фізику та економіку. Отримав ступінь доктора з інформатики в Університеті Ексетера в галузі розподілених систем.

Майбутній шифропанк цікавився pgp-шифруванням, електронними грошима та ремейлерами. Оволодів мовою програмування C++. Після закінчення університету Адам працював консультантом з прикладної криптографії в різних компаніях і корпораціях, писав криптографічні бібліотеки, розробляв і тестував криптографічні протоколи.

Він був одним з перших, хто приєднався у 90-х до руху вільнодумних шифропанків. Листувався з Сатоші Накамото, але не хотів розкривати таємницю листування, обґрунтовуючи це так: «Я вважаю анонімність творця Bitcoin є перевагою, і якби в мене залишалися якісь докази реальної особистості Сатоші, я б видалив і знищив їх. Я ніколи не публікував моє листування з Сатоші й, напевно, ніколи цього не зроблю. Етикет підказує мені, що ненормально розкривати подробиці листування без дозволу людини, і я не питав, як Сатоші поставиться до того, щоб я розкрив наші листи».

В лютому 2024-го в рамках кримінальної справи проти Крейга Райта, було оприлюднено чимало електронних листів від Сатоші Накамото, у тому числі адресованих Адаму Беку. Так стали відомими 5 електронних листів між Сатоші і Адамом Беком, за чотири місяці до запуску проєкту Bitcoin. Сатоші високо оцінив роботу Адама Бека і запитував дозвіл, щоб зацитувати його HashCash в описі Біткойна. Адам пропонував Накамото також дослідити концепцію «B-money» Вей Дея, на що той ввічливо подякував і згадав точку зору Хела Фінні.

Цікаво, що у перших 4 електронних листах, Сатоші використовує електронну адресу satoshi@anonymousfreespeech.com, а його прізвище “Nakamoto” не згадується. У 5-му й останньому електронному листі ми можемо побачити повний псевдонім, але електронна адреса була змінена на satoshi@vistomail.com.

Загалом, ці листи є важливою ниточкою до розуміння особистості творця Біткойна.

Вей Дай

Вей Дай – це ще один апологет і основоположник індустрії криптовалют, хакер і шифропанк китайського походження, автор проєкту “B-money” (1998), який описав модель криптовалюти за 10 років до появи Bitcoin.

Вей був другою особою після Адама Бека, з ким зв’язався Сатоші Накамото у 2008 році. З документом “B-money” він познайомився завдяки рекомендації Адама Бека і невдовзі згадав його у своїй “Білій книзі”.

В листах Вею, Сатоші писав: «Біткойн розширить його (B-Money) кругозір до повноцінно функціонуючого механізму. Я думаю, що це досягне майже всіх цілей, які ви ставите з B-money».

У спільноті шанувальників Blockchain деякі люди переконані, що Вей Дай може бути Накамото. Були такі, які знайшли схожість у текстах Вей Дая та Сатоші, від звички використовувати слова до спільних інтересів у філософії та технології.

Однак сам Вей будь-які спроби зв’язати його особу з творцем Bitcoin відкидає і не погоджується, коли кажуть, що він сильно вплинув на його появу: «…наскільки мені відомо, творець біткойна, відомий як Сатоші Накамото, навіть не читав мою статтю, перш ніж сам переосмислив цю ідею. Він дізнався про це пізніше і згадав про мене у своїй статті. Тому мій зв’язок із проектом досить обмежений».

Вей Дай є досвідченим розробником на C++, випускник Вашингтонського університету. Йому належить створення криптографічної бібліотеки Crypto++  та алгоритм аутентифікації VMAC. Разом зі своїми колегами Дай заснував компанію Bitvise, яка створила один з кращих SSH-клієнтів під Windows. Що цікаво, його зображення на сайті залишено порожнім і названо “мовчазним партнером компанії”.

Кілька років Вей пропрацював у компанії Microsoft, йому належать деякі з їхніх патентів. Вей Дай проявив себе як дослідник безпеки, виявив чимало вразливостей в протоколах SSH2 і SSL/TLS. Найменша одиниця другої за популярністю криптовалюти Ethereum (ETH) – «вей», названа на його честь.

Крейг Райт

У 2015 році поповзли чутки, що Сатоші Накамото – це австралійський 45-річний бізнесмен і колишній науковець Крейг Стівен Райт.

Власне, про це хвалькувато заявив він сам. Дослідники швидко прозвали його “Faketoshi”, адже усі факти, які він поширював – фейкові. Пізніше хтось з електронної пошти Сатоші Накамото (satoshi@vistomail.com) здійснив email-розсилку з повідомленням: “Я не Крейг Райт. Ми всі Сатоші”.

На сьогодні майже ніхто не сумнівається, що Крейг — один із містифікаторів, які вирішили зловити хайп на імені творця біткойнів. Або просто є маріонеткою спецслужб.

Крейг заснував власний форк Bitcoin – Bitcoin Satoshi Vision (BSV), який не соромиться називати “оригінальним Біткойном”. Він досі на своєму сайті продовжує називати себе істинним “Сатоші Накамото”.

За деякими інсайдерськими джерелами, все це робиться не спроста. Кажуть, що Крейг не такий дурний, як думають. Він просто має жорсткі диски Пола Ле Ру (одного з кандидатів на роль Сатоші), якого сам засадив за ґрати, але вони зашифровані в TrueCrypt. На їх розшифрування, за припущеннями, необхідно від 5 до 10 років. Крейг нібито створив цілий обчислювальний центр і коли нарешті розшифрує диски, то отримає доступ до ключів й зможе перемістити біткойни з оригінального гаманця Сатоші, заявивши таким чином на увесь світ, що він і є “творцем Біткойна”.

В 2024 році суд Великобританії за позовом Crypto Open Patent Alliance (COPA) засудив Крейга Райта до 12 місяців ув’язнення і близько $180 000 штрафу. На даний момент він перебуває в розшуку й переховується від сліства в Сингапурі або Індонезії.

Дейв Клейман

Дехто припускає, що загадковим Накамото міг бути американський дослідник безпеки, криміналіст і криптограф Дейв Клейман. Він був надзвичайно ерудованою людиною, як кажуть “CISSP від Бога”, автор численних статей та лауреат багатьох нагород.

Служив в Армії США, офіцер року (1988), працював в правоохоронних органах детективом. Однак, прикра аварія на мотоциклі зробила його прикутим до інвалідного стільця.

Дейв був експертом з Windows, йому належить інструмент шифрування, який використовували в NASA, Міністерстві фінансів США, Офісі генерального інспектора та Поштовому відомстві США. Клейман також створив Лабораторію цифрової криміналістики. Був членом електронної розсилки шифропанків.

Помер у 2013 році від інфекції стафілококу. Вважається, що Дейв Клейман міг мати усі необхідні навички та знання для створення Bitcoin, або стояв біля його витоків.

Мало хто знає, що Крейг Райт і Дейв Клейман у минулому були партнерами по боротьбі з організованою злочинністю, і після смерті Клеймана його брат Айра Клеймен подав на Крейга в суд за привласнення біткойнів, які наймайнив Дейв.

Пол Ле Ру

Сатоші Накамото — це унікальний кримінальний авторитет, “злодій у законі”, якого розробляли та ув’язнили агенти ЦРУ – Крейг Райт і Дейв Клейман. Ця версія є епічним продовженням двох попередніх.

Справді, ходять чутки, що за Біткойном стоїть колишній хакер і шифропанк на ім’я Пол Ле Ру — автор програмного забезпечення для шифрування дисків під назвою E4M, на базі якого постав легендарний TrueCrypt.

Ле Ру вільно володів мовою програмування C++, був любителем азартних ігор (то ось звідки код покера у закритій версії Bitcoin?), подорожував світом, маючи кілька підробних паспортів (в одному з них фігурувало конголезьке ім’я Solotshi), керував наркокартелем, онлайн-казино, онлайн-аптеками (RX Limited), спам-бот фермами і ізраїльськими кол-центрами.

Народжений в Зімбабве, в 17-річному віці Пол покинув дім своїх батьків, які проживали на той момент у Південній Африці (ПАР). Взявши з собою лише одну валізу, набиту книгами з програмування, він вирушив у Великобританію. У 2001 році засвітився як директор британської компанії SSD Software. Проживав деякий час в Австралії. Працював як контрактний програміст, найнятий для впровадження протоколів для міжнародних систем банківських переказів.

Потім переїхав в США, де згодом дізнався, що в дитинстві його усиновили прийомні батьки. Можливо це стало шоком для нього, адже Ле Ру став досить неоднозначною і неординарною людиною, критикував уряди та банки. Йому належить символічна передмова (маніфест) до шифрування E4M (Encryption For Mass).

По даним Вікіпедії, у 2011 році Пол Ле Ру почав зникати на довгі періоди часу, і ніхто з його співробітників не знав місцезнаходження. Оскільки влада США наблизилася до нього, Ле Ру тимчасово втік в Ріо-де-Жанейро, де жила його коханка. Їх охороняли бувші кадрові офіцери ізраїльського спецназу.

У 2012 році Пола ув’язнили на 25 років за контрабанду та інші кримінальні грішки. Про нього заговорив увесь світ завдяки одній афері, яку хотів провернути самозванець Крейг Райт. Він намагався приховати список людей, яких запроторив до в’язниці, але хтось був необачним і випадково забув видалити примітку зі згадкою про Ле Ру. Цей документ досі є у відкритому доступі.

Незважаючи на всю брутальність особистості Пола Ле Ру, ця версія має право на існування. Як показує глибокий аналіз життєпису Ле Ру, він був аж ніяк не пересічною особою в історії шифропанків та криптовалют.

Лен Сассаман

Леонард Гарріс Сассаман — це американський шифропанк, дослідник і програміст, один з найскравіших представників хакерської спільноти періоду 2000-х. Помер 3 липня 2011 року у віці 31 рік, за словами дружини в результаті самогубства у своїй квартирі в Левені (Бельгія). Це сталось через два місяці після загадкового зникнення Сатоші Накамото.

Лен боровся з неврологічними розладами, які ускладнилися внаслідок невдалого досвіду з психологами. Ноутбук Лена досі зашифрований технологією FileVault і до нього ніхто не має доступу, тому що пароль загублено.

Лен був справжнім IT-Генієм. Його завжди цікавили такі теми як конфіденційність, приватність, свобода слова. Він входив в дослідницьку групу з комп’ютерної безпеки і промислового шифрування під керівництвом Девіда Чаума (COSIC), був доктором філософії в Katholieke Universiteit Leuven у Бельгії. У 18 років працював в організації IETF (Internet Engineering Task Force), яка займається вдосконаленням архітектури Інтернету. Неодноразово виступав на хакерських конференціях BlackHat і DefCon.

У 1999 році Лен переїхав до узбережжя Сан-Франциско, де швидко влився у співтовариство шифропанків. Він товаришував з видатним хакером сучасності Деном Камінським (1979-2021) і засновником BitTorrent Бремом Коеном. Співпрацював з ветеранами руху шифропанків – Адамом Беком і Хелом Фінні. Останній в передсмертному інтерв’ю сказав, що за Bitcoin стоїть хтось молодий, повний сил та енергії.

З Хелом вони працювали над створенням ремейлера. Лен написав код для ряду анонімних ремейлерів, таких як Mixmaster і Randseed. Архітектура ремейлерів була схожою на архітектуру Bitcoin. Окрім цього, Сассаман брав участь у багатьох проєктах FOSS і зробив свій внесок в реалізацію OpenPGP в рамках GNU Privacy Guard.

Як бачимо, Сассаман мав увесь необхідний потенціал та багаж досвіду, аби стати не лише “батьком Bitcoin”, а й одним з найкращих криптографів сучасності. За припущеннями, Сатоші Накамото якраз міг бути академіком-дослідником, який навчався або викладав десь в Європі, періодично буваючи в США, а у вільний час займався проєктом Bitcoin. «Я думаю, що він науковець, можливо, постдокторант, можливо, професор, який просто не хоче уваги», – зазначав Гевін Андресен.

Смерть Лена Сассамана сколихнула рух шифропанків. В одному з вузлів мережі Bitcoin, у Блоці 138725 міститься транзакція, відправлена Деном Камінським (цей хак описаний тут), яка стала своєрідним некрологом і увіковічнила американського технолога та криптографа Леонарда Гарріса Сассамана у вигляді ASCII-зображення.

Ніл Кінг, Чарльз Брай, Володимир Оксман

Ця версія ґрунтується на тому, що 15 серпня 2008 року — за 72 години до реєстрації домену bitcoin.org і публікації опису Bitcoin, три особи — Ніл Кінг (Neal King), Чарльз Брай (Charles Bry) і Володимир Оксман (Vladimir Oksman) подали заявки на патентування технології шифрування № 20100042841, яка є близькою до Bitcoin.

Усі троє є вченими-криптографами, які раніше мали запатентовані розробки (джерело 1, 2). Ніл Кінг та Чарльз Брай — жителі Мюнхена (Німеччина), Володимир Оксман — програміст, який емігрував з Ставрополя до США. Усі вони прямо заперечували, що мають якесь відношення до “Сатоші Накамото”.

Ніл Кінг взагалі відповів, що “мало що знає про Bitcoin і йому довелося читати Вікіпедію”, хоча у це складно повірити, адже він криптолог і досить начитана людина. Журналісти знайшли його профіль на Amazon, де присутні книги з астрономії, біології, криптографії, лінгвістики, літератури, математики, філософії, фізики. Написання Кінга чимсь схоже з Накамото, як і його інтереси. Після того як журналісти вийшли на його сторінку Facebook, він більше там нічого не публікував.

Версію “про трьох винахідників” вперше оприлюднив журналіст з видання FastCompany – Адам Пененберг, який просто вирішив набрати в Гуглі деякі технічні фрази з документа Bitcoin, щоб таким чином дізнатися чи згадуються вони десь іще. У висновку, одна з фраз – “computationally impractical to reverse” була виявлена ​​в заявці на патент, підготовленій вищевказаними особами.

Існує версія, що над Whitepaper Bitcoin працювало декілька осіб, або його просто згенерували з різних частин за допомогою штучного інтелекту.

АНБ

Існує конспіративна версія, згідно з якою “творцем Bitcoin” є Агенція національної безпеки США у вигляді “анонімних криптографів”. Про це нібито свідчить публікація “Як створити монетний двір: криптографія анонімних електронних грошових засобів” за 1996 рік, заснована на ідеях Девіда Чаума. Цікаво, що коли журналісти в ЦРУ запитали чи знають вони хто стоїть за Сатоші Накамото, ті відповіли “Не можено ні спростувати, ні заперечити”.

Деякі прихильники “теорій змов” вважають, що Bitcoin був створений для того, аби фінансувати іноземні розвідки США, Великобританії, Канади в різних країнах, а контроль курсу криптовалют залежить від загального “ажіотажу” й знаходиться в “руках” криптовалютних бірж, які керуються світовими елітами та спецслужбами.

Duality Document

У 2018 році на анонімно зареєстрованому домені nakamotofamilyfoundation.org з’явився загадковий PDF-файл під назвою “Duality”, у якому нібито сам Сатоші Накамото в хронологічному порядку розповідає всю історію створення Bitcoin, включно з фактами своєї автобіографії. Документ було створено в MS Word і опубліковано о 23:45.

Апологети Bitcoin, такі як Адам Бек, відкинули приналежність цього документу до справжнього Сатоші, адже він містить в основному загальнодоступну інформацію і нагадує компіляцію. До того ж автор у своєму документі заявляє, що жодного змісту в псевдонімі «Сатоші Накамото» не було, мовляв, він його обрав у рандомному порядку, щось на кшталт англійського «John Smith», у що чесно кажучи слабо віриться.

Тим не менш, аналітики з ZyCrypto вивчили цей документ і з допомогою методів кластеризації та дельти Берроуза визначили, що за стилометрією він справді дещо нагадує манеру Сатоші Накамото. Загалом, книга заслуговує на увагу і її варто прочитати усім, хто досліджує історію Bitcoin.

Заключні висновки

П’ятнадцять років минуло з моменту створення Bitcoin, але вже зараз зрозуміло: без шифропанків, лібертаріанців, криптоанархістів, які стояли біля витоків сучасної криптографії, ця революція в технологіях була б неможливою.

Шифропанки залишили унікальний слід в історії — від TrueCrypt до PGP, їхні ідеї стали золотим фондом всесвітніх технологій.

На запитання “Хто такий Сатоші Накамото?” можна відповісти лише одне: Сатоші — це не Людина, це Ідея. А ідеї — вічні, позачасові та універсальні. У них немає власника чи засновника, вони належать усім і нікому водночас.

Шукати Сатоші — це як шукати голку в сіні. Його майстерно створена анонімність наповнена “пасхалками” й натяками, які лише дезорієнтують. Єдиний можливий спосіб для справжнього “Сатоші” явити себе світу — це перемістити монети зі свого криптогаманця на іншу адресу, або пред’явити цифрові підписи, створені з використанням криптографічних ключів, які належать до найперших операцій з біткойнами. Але досі цього не сталося і, можливо, ніколи не станеться.

Та чи потрібно нам це? Чи повинна децентралізована система мати засновника? Чи світ дійсно має знати його ім’я? І чи не завдасть це більше шкоди, ніж користі? Можливо, саме в анонімності і полягає його ідея!

Ми всі, у деякому сенсі — Сатоші Накамото. Блокчейн – це система, яка не потребує господаря та влади над собою.

Рух шифропанків сьогодні продовжує залишатися джерелом натхнення для теперішніх і наступних поколінь. Їхня місія не завершена — вона продовжується разом з тими, хто прагне правди, свободи і прогресу.

Тож хай ім’я “Сатоші” залишається символом незламного духу шифропанків. Хай ця містерія надихає нові покоління романтиків, першовідкривачів і технологічних ентузіастів

CYPHERPUNKS IS NOT DEAD!

Використані джерела:

1. Adam Back. Cypherspace Internet Security.
2. Adam Back. Hashcash.
3. David Chaum. Publications.
4. WIRED. Steven Levy. E-Money (That’s What I Want).
5. Філ Циммерман. Персональний веб-сайт (UA).
6. Reason TV. Before the Web: The 1980s Dream of a Free and Borderless Virtual World.
7. Натаніел Поппер. Цифрове золото: Неймовірна історія Bitcoin (2016)
8. Жан-Філіп Омассон. Про криптографію всерйоз (2022).
9. Ян Хеглер. Маніфест криптоанархіста (2017).
10. Пітер Ладлоу. Криптоанархія, Кібердержави і Піратські Утопії (2005).
11. Конрад Беккер. Словарь тактической реальности (2002)
12. Ласика, Дж. Д. Даркнет: Война Голливуда против цифровой революции (2006)
13. Карісса Веліз. Сила конфіденційності (2022)
14. С’юлетт Дрейфус. Комп’ютерне підпілля (2005)
15. Девід Кан. Взломщики кодів.
16. Meduza. Не мылся, приглашал слишком много гостей. Охранники Ассанжа рассказали, за что его не любили в посольстве Эквадора
17. Youtube. The life of Julian Assange, according to his Spanish security guards
18. Пекка Хімманен. Хакерська етика і дух інформаціоналізму (2019).
19. Симеон Гарфинкель. Все под контролем: Кто и как следит за тобой (2004).
20. Стівен Леві. Хакери: Герої комп’ютерної революції (1984).
21. IQ.ORG
22. TOAD.COM
23. WIRED. Steven Levy. Crypto Rebels.
24. FORBES. Andy Greenberg. Nakamoto’s Neighbor: My Hunt For Bitcoin’s Creator Led To A Paralyzed Crypto Genius.
25. NEWSWEEK. The Face Behind Bitcoin.
26. The New York Times. Hal Finney, Cryptographer and Bitcoin Pioneer, Dies at 58.
27. Jameson Lopp. Hal Finney Was Not Satoshi Nakamoto.
28. Jameson Lopp. Bitcoin and the Rise of the Cypherpunks.
29. Satoshi Bitcoin Blocks.
30. Satoshi Activity Timestamps.
31. Satoshi.Bitcoin P2P e-cash paper.
32. GitHub. Reusable Proof of Work (RPOW).
33. Mail Archive. Hal Finney.
34. Wayback Machine. Mails of Hal Finney.
35. Hal Finney. Digital Cash & Privacy.
36. Hal Finney. History emails in Cypherpunks mail list, 1992.
37. Олег Гірник. Один у глобальному селі не воїн? Джуліан Ассанж: шлях у шифропанк.
38. Joshua Davis. The Crypto-Currency.
39. Bitcoin’s creator is Japanese mathematician Shinichi Mochizuki, says hypertext inventor.
40. The Bitcoin Crypto-Currency Mystery Reopened
41. Satoshi Nakamoto profile on P2Pfoundation.
42. Satoshi Nakamoto profile on Bitcointalk.org
43. Twitter. Satoshi Nakamote Quotes.
44. How To Make A Mint The Cryptography Of Anonymous Electronic Cash (1997)
45. Alexander Muse. How the NSA identified Satoshi Nakamoto.
46. Craig S. Wright – “The IT Regulatory and Standards Compliance Handbook” Contains Plagiarism.
47. Satoshi’s Pre-Release Bitcoin Code Contains Fascinating Findings.
48. Satoshi Nakamoto on Medium.
49. The Mail Archive. Satoshi Nakamoto.
50. Bitslog. Sergio Demian Lerner Blog.
51. WebArchive. Sourceforge Bitcoin repository.
52. What Did This Swiss Software Developer Have To Do With The Launch Of Bitcoin?
53. How did Nakamoto untraceably pay for registering bitcoin.org?
54. Кристиан Кирчев. Манифест киберпанка (1997).
55. Who is Satoshi Nakamoto?
56. WIRED. Did Satoshi Nakamoto Write This Book Excerpt? A Wired Investigation.
57. WIRED. Was Bitcoin created by this international drug dealer? Maybe!
58. Evan Ratliff. The Mastermind Episode 3: He Always Had a Dark Side. How did a Usenet troll and encryption genius become a criminal mastermind?
59. Reddit. Paul Solotshi Calder Le Roux, the real satoshi
60. Satoshi Nakamoto. Bitcoin open source implementation of P2P currency
61. BC Simon. Paul Leraux is Satoshi Nakamoto.
62. Morgen Peck. All In: The Hidden History of Poker and Crypto.
63. Anna Diamond. The Computer Programmer Who Ran a Global Drug Trafficking Empire.
64. Bruce Schneier. The Internet Enabled Mass Surveillance. A.I. Will Enable Mass Spying.
65. Patrick S. Poole. ECHELON: America’s Secret Global Surveillance Network.
66. Rob Wile. Researchers Retract Claim Of Link Between Alleged Silk Road Mastermind And Founder Of Bitcoin.
67. Satoshi Nakamoto. Bitcoin Code Releases.
68. Bitcoin GitHub Repository.
69. On IRC bootstrapping.
70. Satoshi Nakamoto is (probably) Nick Szabo.
71. Blogger. Nick Szabo.
72. Nick Szabo. Formalizing and Securing Relationships on Public Networks.
73. Wikipedia. History of Bitcoin.
74. Wikipedia. Satoshi Nakamoto.
75. The Satoshi Affair. Andrew O’Hagan on the many lives of Satoshi Nakamoto
76. Olga Kharif. Latest Satoshi Nakamoto Candidate Buying Bitcoin No Matter What.
77. The New York Times. Decoding the Enigma of Satoshi Nakamoto and the Birth of Bitcoin.
78. Is crypto expert Len Sassaman the creator of Bitcoin, Satoshi Nakamoto?
79. Sylvain Saurel. 10 Years After Satoshi Nakamoto’s Last Public Message, the Bitcoin Revolution Is in Good Hands.
80. Len Sassaman and Satoshi: a Cypherpunk History
81. How Len Sassaman Got a Memorial on the Bitcoin Blockchain – Story of the Passing of a Good Friend
82. Bitcoin.com. Satoshi’s Archive.
83. Bitcointalk. Хто такий Сатоші Накамото? Список версій.
84. Adam Back Homepage.
85. Wei Dai/Satoshi Nakamoto 2009 Bitcoin emails
86. Wei Dai Homepage.
87. Untraceable Digital Cash, Information Markets, and BlackNet (1997)
88. Gavin Andresen entropy comparison to Satoshi Nakamoto
89. GitHub. Cypherpunk Research Archive.
90. Cypherpunks Mailing List Archive
91. Jarrad Hope. Defining the State.
92. HABR. 20+ open source утилит для шифрования файлов на (почти) любой случай жизни

Автор: © Konrad Ravenstone, KR. Laboratories Research